Te Deum – Володимир Самійленко

TE DEUM



У Мадріді дзвонять дзвони,

Всіх скликають до собору,

А в соборі тиск попівства,

Дим кадильний в’ється вгору.



Від престолів до притворів

Заповняють храм побожні,—

І старі й малі зійшлися,

Люди прості і вельможні.



Та й не диво, бо прибути

Тільки той не був би радий,

Хто бажає впасти в руки

До святої Германдади.



Загули величні співи,

Прогули та й змовкли знову,

І одразу на амвоні

Кардинал стає на мову.



І казання зачинає:

«Християни! Божі люди!

Не до простої молитви

Тут зійшлися ми зівсюди;



«А щоб стати перед богом

Із подячними сльозами

За незмірну тую ласку,

Що з’явив він перед нами.



«Він ознаку дав нам з неба,

Він з'явився перед людом

І сьогодні вранці-рано

Звеселив народ свій чудом.



«Наш великий інквізитор,

Віри стовп і оборона,

Перед ним не може скритись

Навіть думка беззаконна,



«Наш великий інквізитор

У замисленні тяжкому

По нічній роботі рано

Йшов над кручею додому.



«Стежка там лежить над яром,

Яр же той глибокий, діти,

Там на дні лежать каміння,

А між ними пес забитий.



«І нараз, від біса пхнутий,

Полетів наш батько в кручу,

І вже був зовсім готовий

Смерть прийняти неминучу.



«Але тут і сталось чудо,

Тут і дав господь ознаку:

Впав наш батько не на камінь,

А на здохлу ту собаку!



«І не вбився… Значить, бог наш

Догляда за нашим краєм.

От за віщо з щирим серцем

Цей Te Deum ми співаєм.



«І тому…» Але в цій хвилі

Кардинал замовк зненацька.

Бачать: поруч з кардиналом

Постать ще якась юнацька.



А юнак почав казати:

«Не дури людей брехнею!

Бачить бог, чого ми просим,

Не устами, а душею!



«Бачить наші муки люті,

Бачить, як ми ниєм з туги,

Скільки лиха ми зазнали,

Скільки маєм ми наруги.



«І справдить молитву нашу.

Слів тепер у нас немає,

Але бог у кожнім серці

Ось які слова читає:



«Дай нам, боже, щоб за ката

Ми вже більше не молились.

Щоб і тілом, і душею

Всі ми вільними зробились.



«А найперше дай, щоб згинув

Інквізитор наш великий,

Та щоб більше не було їх

Нині, прісно і вовіки!»



І «амінь» — шибнуло зразу

З грудей цілої громади,

Та юнака вже вхопили

Вірні слуги Германдади



І скарали: покотилась

Голова його відтята,—

Але вже тепер ми знаєм,

Як моливсь Мадрід за ката.



16 березня 1901.