Сосюра Володимир

* * * Як не любить той край, де вперше ти побачив солодкий дивний світ, що ми звемо життям, де вперше став ходить і квіткою неначе в його

Я пам'ятаю: у забої рубали вугіль шахтарі, де каганець боровся з тьмою, як промінь ранньої зорі. Там, над землею, неба шати, весняних сповнені окрас. Як важко лежачи рубати

* * * Я люблю, коли в листя зелене дерева одягає весна, і під вітром хитаються клени, і співає в квітках далина. Ще задумані далі безкраї зачаровують душу

*** Я знаю силу слова — воно гостріш штика і швидше навіть кулі, не тільки літака. Воно проміння швидше, в нім — думка й почуття. Воно іде в

* * * Я Вас любив, а Ви ніколи Мене любити не могли, І от погасло сонця коло, Й мої троянди одцвіли. Немов підрізані ножем, Як і моя