Сосюра Володимир

* * * Я — квітка осіння… Дощі мене мочать, рве вітер мої пелюстки… І сонце на мене світити не хоче, тумани пливуть од ріки. Була я колись

Шахти, терикони, заводські вогні… Місяць в травах тоне… І пісні, пісні… Доля ти піснярська, доленько моя! Сторона шахтарська, син твій, син твій я! Там, де обрій, в полі

* * * Чи знаєш ти світання в полі або в задуманих садах, коли од щастя мимоволі сіяють сльози на очах? Щебечуть птиці, вітер лине, немов дитинства дальні

I Лисиче над Дінцем… де висне дим заводу, музика у садку та потяг в сім годин… Вас не забуть мені, як рідну Третю Роту… Про вас мої пісні

* * * Це було на острові Цейлоні, де цвітуть веселкові гаї. Цілував вузькі мої долоні ватажок із племені Аї. Обережно брав мене за груди, заливався з радості