Аналіз новели «Три зозулі з поклоном»
Дві жінки, Софія і Марфа, кохають одного чоловіка, та такого, що й справді не дивина покохати: вродливий і сильний, мужній і стриманий, як то належить справжньому чоловікові, однаково вдатний до праці і до пісні. Вони сходяться сім’ями, по-сусідськи, повечеряти, поговорити, поспівати. Марфин Карпо «тьопає» галушки чи будь-що інше наминає, а бідолашна Марфа, «яку за маленький зріст називали «Марфою маленькою» — тоне в Михайлових очах, у його чудовому пісенному голосі. Софія — «законна» дружина Михайлова — усе бачить, все розуміє. І мовчить. І всі вони мовчать про потаємне. Хіба що про життя розмовляють та співають. Нема взаємних образ, нема жалю чи нарікання. Бо так склалося життя. Бо Михайло та Софія — родина, у них маленький син, і ніхто нічого не може допомогти нещасливій у шлюбі Марфі. Але обоє розуміють, наскільки справжнє її почуття, наскільки воно самоцінне для неї. А коли запроторили Михайла у «Сибір несходиму», Марфа завжди швидше від Софії вгадувала, коли приходив лист від далекого коханого. Прибіжить під пошту, випросить у сільського поштаря того найдорожчого листа, в руках потримає, сльозами обіллє — і віддасть. І знову — бігом до роботи, до буденності, до своїх сірих днів і ночей, освітлених хіба лиш сяйвом тих поодиноких листів. Софія і це знала. Але не могла ні сердитися, ні ревнувати. Бо поважала Марфині біль і тугу. Та й сам Михайло за сотні кілометрів від рідного села відчував її гаряче почуття, биття її вірного, люблячого серця, яке тільки ним і жило. Тож у тому останньому листі до дружини, після якого вже не було від нього вістки, Михайло, ніби відчуваючи, що більше ніколи цього не скаже, зізнається Соні, що кожного дня коло нього «ходить Марфина душа нещасна» і просить навідати її та передати від нього «три зозулі з поклоном». Останнє вітання. Останнє «прости». Михайлів син через довгі роки слухає цю історію — і відчуває повагу перед мудрістю цих двох жінок, що обоє любили його тата і обоє знали: любов — неосудна, але що Бог раз з’єднав — людина хай не розлучає…