ГРИГІР ТЮТЮННИК
(1931-1980)
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім’ї селян. Батько Григора, заарештований органами НКВС у 1937 р., із заслання не повернувся. Мати вийшла вдруге заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат — Филимон Васильович Тютюнник, у родині якого й виховувався майбутній письменник.
У 1938 р. Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий чає був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) тільки російською мовою.
У 1942 р. Григір змушений був пішки йти до матері на Полтавщину, адже тітка не могла сама прогодувати сім’ю (дядько Филимон був у цей час на фронті). Після п’ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісничому училищі. Закінчивши його, працював на Харківському заводі імені Малишева, але захворів, повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся на Донбас, будував Миронгрес, слюсарював.
У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.
У 1957-1962 рр. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті за спеціальністю «Російська мова і література».
Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману «Вир») переклав свій твір українською мовою і з того часу писав лише нею.
У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, працював у «Літературній Україні», потім — у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка, де написав сценарій за романом «Вир»; також працював у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
У 1966 р. вийшла його перша книжка «Зав’язь». Наступна книжка — «Деревій» (1969 р.; назву цій збірці дало оповідання «Деревій», відзначене 1968 р. премією всесоюзного конкурсу, оголошеного «Литературной газетой»), Григора Тютюнника зараховують до шістдесятників.
У 1970-х рр. побачили світ книги новел Григора Тютюнника «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», збірки для дітей «Степова казка», «Ласочка», «Лісова сторожка». Письменник перекладав з російської мови, зокрема твори свого улюбленого автора В. ІПукшина.
За книги «Климко», «Вогник далеко в степу» в лютому 1980 р. Гр. Тютюнника удостоєно премії імені Лесі Українки.
На питання, в чому секрет його творчості, письменник відповідав: «Повна душа болю. Передаю секрет — біль… Так ви ж його не візьмете…» Як актор, який, граючи роль, зростається зі своїм героєм, мучиться і страждає по-справжньому, так і Гр. Тютюнник не писав про своїх героїв, а переживав їхнє життя, був в образі кожного з них.
6 березня 1980 р. письменник наклав на себе руки.
У 1984 р. з’явився двотомник його творів. У 1989 р. за двотомник творів Григір Тютюнник був посмертно удостоєний Шевченківської премії.
Основні твори: «Оддавали Катрю», «Три зозулі з поклоном», «Зав’язь», «Син приїхав», «Дикий», «У Кравчини обідають», «Холодна м’ята», «Іван Срібний», «Деревій», «Вуточка», «Нюра», «Климко», «Коріння», «Вогник далеко в степу».