Метафора
Метафора (від гр. metaphorа — перенесення) — один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови, оснований на принципі схожості. В основі метафори — здатність слова до своєрідного подвоєння в мові номінативної функції.
У метафорі виділяють низку аспектів:
• наочний — уподібненні за допомогою метафори реали утворюють «наочні пари», у яких загальною ознакою можуть бути колір, форма й інші властивості;
• логічний — метафора як операція з супідрядними поняттями;
• психологічний — метафора як асоціація вистав, що належить до різних сфер сприйняття,— зорової, слухової, смакової («кислий настрій»),
• лінгвістичний — трактування метафори з погляду семасіології, граматики, стилістики;
• літературознавчий — метафора як поетичний засіб, її залежність від творчої індивідуальності, напряму, національної культури.
Сфери вживання метафори: мова нехудожня — стилі повсякденно-побутовий, газетно-публіцистичний, науково-популярний (про сіль: «їстівний камінь»); мова художня — фольклор (багато загадок і прислів’їв метафоричні) й художня література, особливо поезія.
Поетичні метафори, які відображають емоційний стан, допускають багатообразне розуміння й часто близькі до символу. Метафори можуть бути одиничними й розгорнутими, такими, що охоплюють низку фраз, абзаців.