Основні теоретико-літературні поняття
в українській літературі
Література — різновид мистецтва, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті.
Письменник, стаючи автором твору, перевтілюється в таку особистість, яка добирає образи, творить предметний світ за власними законами, згідно з якими представляє читачеві ідеальне послання-висловлювання.
Художній твір виникає як результат співтворчості творця і читача, що ведуть між собою уявний діалог. І цей об’єктивований результат співтворчості фіксується в тексті засобами писемної мови, яка є формою розмовного мовлення автора, оповідача, персонажів. Цілісний художній світ, створений уявою, що викликає такий же цілісний читацький образ. Тому твір художньої літератури не стільки відтворює дійсність, скільки моделює її авторське сприйняття, письменницьке бачення. Тобто художня література є результатом творчості, засобом вислову, своєрідною мовною структурою, яка конкретизується в читацькому сприйнятті й певною мірою відтворює об’єктивну дійсність крізь призму суб’єктивного світу.
Головним предметом зображення художньої літератури є людина, її життя, думки, переживання, взаємозв ’язки з природою і суспільством. Отож письменник вивчає моральний і духовний світ не людини взагалі, а конкретної людини, її поведінку, взаємини з іншими людьми. Світ думок і вчинків, духовну і моральну суть людини в художньому творі допомагають розкрити речі та природа. У літературі розрізняють поняття художній образ і літературний герой.
Художній образ — це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення.
У кожному, навіть невеликому творі, не один, а багато образів. Основними є образи персонажів. Допоміжну роль відіграють:
- образи-картини природи (пейзажі);
- образи-речі (описи обстановки);
- образи-емоції (ліричні мотиви).
Художні засоби, які характеризують персонажів:
- дії та вчинки;
- мовна характеристика;
- авторська характеристика;
- характеристика іншими персонажами;
- портретна характеристика.
Літературний герой — це виразник сюжетної дії, яка розкриває зміст художнього твору.
Ліричний герой (у ліричному творі) — автор, безпосередньо присутній у ролі героя.
Прототип — конкретна історична або сучасна автору особа, яка послужила відправним моментом для створення образу.
Тема — це коло життєвих явищ, подій, відображених у творі у зв’язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема твору — це узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому. У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до якого він, умовно кажучи, може бути зведений. Наприклад, темою вірша Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця…» є те, про що в цілому й коротко в ньому йдеться, — про суспільну роль поезії й поетичного слова. Тему твору доволі часто плутають з його фабулою, подієвістю, змістом.
Ідея — це провідна думка твору про зображені у ньому життєві явища. Її висвітленню підпорядковано всі картини й образи.
Мотив — це тема ліричного твору. Коли аналізують ліричні твори, то кажуть не «тема», а «мотив». Наприклад, мотиви лірики Ліни Костенко (мотив відданості Вітчизні, жертовності та ін.). У баладі Тараса Шевченка «Тополя» провідним є мотив невмирущості справжнього кохання, краси вірності, а основою — мотиви усної народної творчості й стародавніх уявлень народу.
Композиція — це побудова літературного твору, тобто доцільний, з погляду автора, порядок, у якому розгортаються події, з’являються персонажі. Адже художній твір — це дуже складна єдність, що будується з багатьох компонентів, які потрібно розмістити так, щоб читач і не помітив, як вони з’єднані.
Одним з найважливіших компонентів композиції є сюжет — подія чи система подій, через які розкриваються конфлікт і характери персонажів за певних умов. В основі сюжету, щоб книга була цікавою, завжди лежить зіткнення, суперечність — конфлікт, довкола якого й обертаються події.
Виділяють такі елементи традиційного сюжету:
- експозиція (початкова частина твору, де автор ознайомлює читача з героями, місцем подій, обставинами тощо);
- зав’язка (подія чи ряд подій, що стануть причиною конфлікту);
- розвиток подій;
- кульмінація (момент найбільшого напруження у творі (їх може бути кілька або не бути жодного);
- розв ’язка (завершення розвитку подій).
Інколи автор оформлює експозицію і постпозицію як окремі розділи твору, тоді їх відповідно називають пролог та епілог.
Окрім сюжету, композицію творять позасюжетні елементи:
- ліричні відступи (моменти, коли автор висловлює власне ставлення до героїв, роздуми з приводу описаних подій);
- описи (пейзажі, інтер’єри, екстер’єри, портрети);
- діалоги, монологи, полілоги (для глибшого розкриття характеру героїв).
Отож перебіг сюжету передбачає, що конфлікти зав’язуються, розгортаються, загострюються, досягають кульмінаційних моментів, розв’язуються. Конфлікти проектуються на проблеми, які автор порушує у творі.
Серед найбільш поширених проблем є моральні (добра і зла, дружби, зради, кохання, вибору тощо), національні (національної самоідентифікації, функціонування національної мови тощо), соціальні (соціальної нерівності) та ін. Сукупність проблем, порушених автором у творі, становить проблематику твору.
Усі високі почуття, натхнення, душевне піднесення, викликані певною подією, явищем, ідеєю, становлять пафос (настрій) твору. Вони продиктовані внутрішніми переконаннями і станом самого автора. У пафосі емоційна напруга й думка становлять єдине гармонійне ціле.