Епічні твори в українській літературі
Епос — художнє відтворення зовнішнього стосовно письменника світу, розгорнуте в часі й просторі. Епічними називають твори, у яких письменник в описово-розповідній формі змальовує події, людей та їхні вчинки. Епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють три групи епічних жанрів: малі, середні та великі.
Малі жанри:
- есе (фр. essai -— спроба, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання, не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості;
- нарис — художньо-публіцистичний твір, у якому зображено реальні факти, події та конкретних людей. За обсягом наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов’язкової для новели, притаманної оповіданню. Фабула в нарисі подекуди намічена, має фрагментарний характер. Нарис — це твір суспільно-політичної, побутової, історичної чи психологічної тематики;
- фейлетон (фр. feuilleton — аркуш) — сатиричний жанр художньо-публіцистичної літератури, що висміює негативні явища в суспільному житті;
- усмішка — різновид гуморески, у якому поєднано жанрові особливості гумористичного оповідання, анекдоту, фейлетону;
- памфлет (англ. pamflet від грец. рап — усе, phlego — палю) — різновид літературного чи публіцистичного твору, зазвичай спрямований проти політичного устрою в цілому чи окремої його складової, проти певної соціальної групи, партії, керівництва і т. п., найчастіше — через викриття окремих їхніх представників;
- казка — це вид художньої прози, що походить від народних оповідей, зазвичай коротка розповідь про фантастичні події та персонажів. В основі казки — захоплива оповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Для казок характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням;
- притча — повчальна алегорична оповідь, у якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору. На відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична (повчальна) ідея;
- легенда — це оповиті казковістю та фантастичністю перекази про якусь одну визначну історичну подію чи особу, улюбленого персонажа (найчастіше реального);
- міф — це вигадана розповідь, яка передає уявлення наших предків про Всесвіт, природу, богів тощо;
- новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією;
- оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.
Середні жанри:
- повість — це художній епічний твір середнього розміру, більший, ніж оповідання, але менший, ніж роман. Окрім обсягу, повість відрізняється від оповідання розгорнутішим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів. Розмежування повісті та роману менш виразне. Схожі вони за предметом зображення (життєві будні чи вагомі історичні події), засобами зображення, розкриттям характерів. Однак повість охоплює менше коло проблем, коротший період життя героя. Якщо в романі акцент робиться на розгортанні сюжету й розширенні кола проблем, то в повісті сюжет більш статичний: акцентується на глибшому аналізі одного чи кількох конфліктів, на описах. Як і в романі та оповіданні, значну роль у повісті відіграє наявність автора або розповідача;
- кіноповість — твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Це повість, що створена зі свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо). Видатним майстром і певною мірою першовідкривачем цього жанру був О. Довженко («Зачарована Десна», «Україна в огні» та ін.).
Великі жанри:
- роман — літературний жанр, найбільш поширений у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Єдиної класифікації різновидів роману немає. Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють роман просвітницький, середньовічний, бароковий, сентиментальний, романтичний, екзистенціалістичний тощо. За змістом — соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, історичний, філософський, сатиричний, пригодницький (сюжет яко-го насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання — Іван Багряний (Лозов’ягін) «Тигролови»), біографічний, науково-фантастичний та ін. За часом розгортання сюжету — історичний (зображуються минулі події–), сучасний (зображуються теперішні події), роман про майбутнє (зображуються передбачувані автором події, наприклад у науково-фантастичному романі). За тематикою чи зображуваним середовищем — урбаністичний роман, мариністичний роман. Часом їх вважають підвидами роману, класифікованих за змістовим принципом (наприклад, автобіографічний роман — різновид біографічного, роман на тему села — різновид соціального, родинний роман — різновид сімейно-побутового);
- хроніка — художній літературний твір, у якому послідовно розкривається історія суспільних чи родинних подій за тривалий проміжок часу (П. Куліш «Чорна рада», І. Нечуй- Левицький «Кайдашева сім’я»);
- епопея — великі й складні епічні твори (романи, цикли романів).
Поєднання двох літературних або драматичних творів, пов’язаних між собою спільністю сюжету, дійових осіб тощо, називають дилогією; трьох — трилогією, чотирьох — тетралогією.