Усна народна творчість
Фольклор (від англ. folklore), або Усна народна творчість, — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.
Традиційно виділяють три фольклорні роди, які мають певні жанри:
- Народний епос — розповідні фольклорні твори. Його жанри:
- загадки — це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь-відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва «загадка»: від «гадка» — думка, «гадати» — думати, мислити;
- прислів’я — стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід;
- приказки —- стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища;
- анекдоти — короткі усні гумористичні або сатиричні оповідання про якусь подію, випадок з дотепним, часто несподіваним чи парадоксальним фіналом;
- казки — це фольклорні розповідні твори про вигадані, часом фантастичні події (види: казки про тварин, чарівні казки, соціально-побутові казки);
- легенди — це оповиті казковістю і фантастичністю перекази про якусь визначну історичну подію чи особу, улюбленого персонажа (здебільш реального);
- перекази — це народні оповідання про історичні події й особи (наприклад, про Хмельницького, Палія, Мазепу, Залізняка. Довбуша). Від легенд вони відрізняються тим, що в них менша роль належить фантастиці, більша — історії, а оповідь переважно реалістичного характеру;
- байки — це невеликі, здебільшого віршовані оповідання повчального алегоричного змісту;
- притчі — повчальні алегоричні оповіді, у яких хронологічно послідовне зображення подій і пригод підпорядковане моралізаційній частині твору;
- міфи — це вигадані розповіді, які передають уявлення наших предків про всесвіт, природу, богів тощо.
Народна лірика (пісні) — фольклорні невеликі поетичні твори, які співають:
- календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконують під час календарних свят, обрядів, їх різновиди:
- весняного циклу (веснянки, гаївки);
- літнього циклу (русальні, купальські, жниварські);
- зимового циклу (колядки, щедрівки);
- родинно-побутові пісні — це пісні, які супроводжують родинні обряди. їх різновидами є колискові, весільні, танцювальні, жартівливі, пісні-голосіння;
- соціально-побутові пісні — пісні, у яких ідеться про соціальні й побутові події (козацькі, кріпацькі, рекрутські, чумацькі, бурлацькі (наймитські), стрілецькі);
- коломийки —- пісні, пов’язані з однойменним танцем, що мають дворядкову строфу, кожен рядок якої містить прикінцеву риму і налічує 14 складів.
Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).
Окрім того, побутує народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики. Жанри:
- балада (від Прованс, balada — танцювальна пісня) — це невеликий віршований ліро- епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту;
- дума — це своєрідний імпровізаційно-речитативний епічний твір для голосу в супроводі бандури. Думи продовжують традицію билин часів Київської Русі, хоча за манерою виконання ближчі до народних планів, голосінь;
- історична пісня — твір про важливу історичну подію, конкретних історичних осіб.
Ознаки фольклору:
- усна форма побутування;
- варіантність;
- традиційність;
- колективність;
- анонімність.