Календарно-обрядові пісні — українська література

В тебе жінка чорноброва».

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.

ПІСНІ ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ

Веснянки

Минала зима, починалася зустріч весни. За народними уявленнями, весну приносили птахи. Першими прилітали жайворонки, тому їм присвячено багато веснянок:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію прилетів:

Іще по горах сніженьки лежать,

Іще по долинах криженьки стоять!

Ой я тії сніженьки крильцями розжену,

Ой я тії криженьки ніжками потопчу!

Протягом віків сформувався такий весняний обряд, як закликання весни піснями, танками, іграми. Випікалося весняне печиво у вигляді жайворонків, голубків, яких діти розносили по селі співаючи:

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимочка в возочку,

Літечко в човночку…

У веснянках, як і в колядках та щедрівках, звучать мотиви турботи про майбутній добробут, заклики та побажання, замовляння врожаю тощо:

А де козаченько коня пас,

Там барвінок по пояс.

А де Ганнуся ходила,

Там рута й шавлія вродила.

Або:

Куди воробець ішов —

Туди ячменець зійшов.

У веснянках найчастіше звучать звертання до птахів: гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок. їх запитують про майбутній урожай, просять принести літнє тепло тощо.

Весна — час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водила танки, організовувала весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, але тепер у них грають переважно діти. Це і «Довга лоза», і «Котик та мишка», і «Подоляночка», які супроводжуються піснями. Багато веснянок нині втратили свої обрядові функції, ставши просто ліричними піснями молоді.

ПІСНІ ЛІТНЬОГО ЦИКЛУ

Русальні пісні

Русальні пісні виконували під час Зелених свят (Трійці) у кінці травня – на початку червня. Наші предки вірили в русалок або мавок (нявок), тобто істот чи духів, які поселялися серед рослин у лісах, полях, водах. Русалками ставали дівчата-утоплениці або ті, що померли наглою смертю, чи неназвані діти. Вважалося, що ці істоти можуть або сприяти, або шкодити людям. Тому від них треба було мати обереги — полин чи любисток, подекуди — м’яту, лепеху, часник тощо.

Не можна було в ці дні ходити в жито, купатися в річці, щоб русалки не залоскотали. Слово «оберіг» означає те, що треба було мати «о березі» (при березі), звідси — «оберігати». Пахучі трави — це жертви Берегиням.

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означав запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування русалок як своїх прародичів. У перший день Трійці русалок «виводили із села». Дівчата у полі готували обід — поминальну тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, йшли співаючи:

Ой проведу я русалочку до бору,

А сама вернуся додому.

Ідіть, русалоньки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівоньки у віночку…

Після «русалій» дівчата кидали свої віночки на город, вірячи в їхній магічний вплив на врожай. Другим лейтмотивом русальних пісень є прохання русалок, щоб дівчата їм дали сорочки, а жінки — намітки:

Сиділа русалка на білій березі,

Просила русалка в дівочок сорочки:

— Дівочки-сестрички,

Дайте мені сорочки,

Хоч не біленької,

Але тоненької…

Тому жінки чи дівчата в ці дні вивішували в лісі, в гаю на деревах шматки полотна як своєрідне жертвоприношення русалкам.

Отже, русалії — це звичаї поминання предків. У час, коли цвіли жита, люди боялися, щоб із цвітом не сталося чогось лихого. Тому й зверталися до предків, прохаючи захисту, приносячи їм жертви. На могилах влаштовували тризни. Ці звичаї збереглися і досі.

Купальські пісні

Купальські свята і пісні злилися із християнською назвою Петрівки, яка випадає в цей же час. Купайло, за язичницькими віруваннями, — бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі — клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість, цілюще зілля.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків, запалювання вогнища і стрибання через нього, прикрашання дерева (Марени) і водіння танків навколо нього, запалювання колеса і спалювання Купайла (солом’яного опудала). Усі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожінням на вінках, купанням, іграми. Найпопулярнішими є пісні, що співають і в наш час, проте в них вже часто переплутана християнська символіка з язичницькою:

ОЙ ВІНКУ МІЙ, ВІНКУ

Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку, на злотім кілочку,

На злотім кілочку, шовковім шнурочку.

А матінка взяла, миленькому дала.

Якби-м була знала, ще б краще’го вбрала:

Злотом взолотила, м’ятою обвила.

Перед Купальським святом плодюча енергія сонця і землі досягає найвищої точки, а далі йде на спад. Це явище символізує звичай «ховати Ярила», який здійснюють заміжні жінки. Хлопці та дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати — все має бути в парі.

Стрибання через вогонь супроводжувалося піснями. Перестрибували через багаття хлопці з дівчатами, міцно тримаючись за руки. Якщо руки не роз’єднаються, значить буде щасливе подружжя. Стрибала не тільки молодь, але й чоловіки й жінки. Вогонь не тільки очищає душі від гріхів, але й перевіряє на сумісність подружжя. Попіл з купальського вогнища беруть для посипання подвір’я та городу. Волхвині (відунки) брали його для своїх потреб: лікування хворих, замовляння та чаклування. Християнські священики залякували людей цими чаклунками, тому в писемних джерелах збереглося тільки негативне ставлення до цього язичницького звичаю.

Купальські розваги молоді й нині є улюбленими в українців.

Жниварські пісні

Український народ здавна такий співучий, що всі справи завжди супроводжував піснями. Жнива — своєрідний підсумок праці хліборобів. Це було велике свято. У перший день жнив, одягнувшись у святкове вбрання, до схід сонця йшли в поле. Починала жати найкраща жниця.

Жнива супроводжувалися такими піснями:

Золотії серпики бряжчали,

Поки сього жита дождали;

Тепер вже не будуть бряжчати,

А будуть в коморі лежати.

Або:

Ой жни, дівча, пшениченьку

Та й не думай собі —

Буде то та пшениченька

На коровай тобі…

Ті женці, що наймалися в господаря на роботу, співали:

А сонечко котиться, котиться,

Нам додому хочеться, хочеться.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко під липкою, під липкою,

Труси, пане, калиткою, калиткою!

Закінчуючи жати, на полі залишали кілька стеблин — «Велесову бороду». Зерно з «бороди» витрушували на землю. Клали на землю хліб і воду, потім лягали на ниву й качалися по ній, щоб земля повернула втрачені сили. Віра в магічну силу землі відображена в жниварській пісні:

…Ой нивонько, нивонько,

Верни нашу силоньку.

Як ми тя зажинали,

То ми силоньку мали,

Тепер ми марнесенькі,

Як лебідь білесенькі.

{!apb}

Рейтинг
( 2 оцінки, середнє 2.5 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: