МИКОЛА ВОРОНИЙ
ДО МОРЯ
Чолом тобі, синє, широкеє мореї
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило – чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.
Міцне, необорне!.. Ні грому, ні хмари
Не страшно тобі, не боїшся ти кари –
Само собі виший закон.
Звабливе, розкішне!.. В тобі й раювання,
І мрія солодка, і втіха кохання,
І любий та лагідний сон.
Прийшов я до тебе змарнілий та бідний,
Проте не чужий, але близький та рідний,
Тобі-бо віддавна я свій, –
І ось я з тобою душею зливаюсь,
В просторі блакитнім на хвилях гойдаюсь,
Втопаю в безодні твоїй!..
Як ти – неосяжне, хитке, таємниче,
Як ти – чарівливе, як ти – бунтівниче,
Така ж і душа у співця;
Тому і до тебе вона так прихильна.
Що пут і кайданів не зносить – і, вільна,
Бурхає, як ти, без кінця.
На пароплаві до Нового Афона.
18.VIII 1901 р.