До невірної – Віктор Забіла

ДО НЕВІРНОЇ



Було б шануваться,

З другими не знаться,

Жили б, жили бі ми з тобою,

Як би серце із душою.

А тобі як новенький,

Зараз тобі і миленький:

Мене зараз покидаєш,

Мене зовсім забуваєш.

А божилася й клялася,

Що зовсім вже оддалася

Мені серцем і душею

І що будеш вік моєю!

Ти ніколи не кохала

Мене так, як ти казала.

Що ж робить, не маю долі,

Деревинка як у полі:

Вітер віє — йому важко,

Сонце пече — йому тяжко.

Холодку йому немає,

І ніхто не підпирає.

Не росте воно високо,

Не росте воно широко,

Всякий його, знай, чіпає,

Воно скоро погибає.

Лихо мені да і тільки!

Проживаю вже піввіка,

Да не найду долі,

Живу в світі безталанний,

Гірш, чим у неволі.

Добрі люди мене знають,

Бога почитаю, —

За що цілий вік невірну,

За що я кохаю?

Тяжко серцю, як здумаєш,

Як вона клялася,

Що і серцем, і душею

Мені оддалася.

Ой коли б да те вернулось,

Що із воза впало,

Коли б теє вернулося,

Що серцю казало!

Вона мене покинула,

Із другим спізнилась.

Може б, іще хоч під старість

Пожив хоч годину,

Коли б доля оглянулась,

Як на сиротину.

Де ж тепер її шукати,

Коли з воза впала,

Коли мене зроду-звіку

Вона не кохала?

Може, хто найшов ту долю,

Що з воза упала,

А моя нещасна доля

Навіки пропала.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: