Сорока – Віктор Забіла

СОРОКА



Сорока в дворі скрекоче,

Гостей возвіщає;

Ждала дівка козаченька,

Котрого кохає.

Ждала, ждала, виглядала,

Миленький не їде, —

Мабуть, тоді він вже буде,

Як місяць ізійде.

Зійшов місяць, вже й високо,

Зіроньки блищали, —

Виглядали карі очі

Да й плакати стали.

Гірше горя, гірше нудьги

Того дожидаться,

Хто на цілий вік поклявся,

Щоб із ним кохаться.

Місяць ясний закотився,

І зірок немає;

Не спить дівка, плаче, бідна,

За милим скучає.

Встала мати: \"Вставай, доню!

Зовсім вже світає\".

А та, бідна, ще й не спала —

Слізки утирає.

\"Мамо, мамо, я не спала\". —

\"Що ж, доню, робила?\" —

\"Всю ніченьку проплакала,

За милим тужила\". —

\"Доню, доню, слухай мене,

В тугу не вдавайся;

Коли він тобі не вірний,

То й не сподівайся.

Без сороки, що скрекоче,

Вірно як кохає,

Прибіжить до тебе, доню,

Бо він теж скучає\". —

\"Голубонько, моя мати,

Серця не прив’яжеш!

Так і б’ється, так і рветься, —

Що робить, не знаєш\".

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: