Сидів я над річкою… – Віктор Забіла

Сидів я над річкою

Да й дивився в воду;

Чому радощей ніколи

Я не бачив зроду?

Думав, гадав: за що б долі

Так мене карати?

Чи я хотів кого вбити,

Або що б одняти

Худобу в кого чужую

Або що б украсти?

Мабуть, прийдеться нещасним

Мені вже й пропасти.

Хвиля була превелика,

Вітер так і гонить;

Аж пором став серед річки

І з міста не сходить.

Були й жінки на поромі,

Були й чоловіки;

Кричать: \"Тягніть разом, люди,

Пропадем навіки!\"

Аж на пором хвиля плеще;

Вітер реве, свище,

Пливуть вони дуже тихо,

І к берегу ближче.

Дивлюсь, човничок маленький

Із хвиля маняє;

Зовсім стане його видно,

А після й — немає.

Тягли пором по канату

Й шостами спирали;

Да й то сливе вже ік півдню

К берегу пристали.

Мордувалися ізранку

І всі потомились;

Як вилізли вже на берег,

Аж перехрестились.

І сила ж була велика,

Да все було важко:

Як же тому, що в човнику,

Як же тому тяжко!.

Неборашний, проти хвилі

Сам він гонить човен;

І ізверху вода плеще,

І ізнизу повен.

Став він ближче й до берега

Уже підпливати;

Да не вспіє сам він гребти

Й воду виливати;

Завертівся кругом човен

Да й перевернувся;

Бовть у воду, бідолашний, —

І не схаменувся.

Виниряв разів із тричі.

\"Ой рятуйте, пробі!\" —

Кричав він, сердешний, дуже,

Кричав ік народу.

\"От-тако, — тільки сказали, —

От тобі й нажився!

Недалеко й до берега,

Да ба — утопився\".

Я був кинувсь рятувати,

Так плавать не вмію;

Дак не думав, що й я в світі

Дак десь околію.

І мені так люди скажуть:

\"От тобі нажився!

Хотів іще ожениться,

От тобі й женився!\"

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар