ЄВГЕН МАЛАНЮК
УРИВОК З ПОЕМИ

Je suis un fils de cette race...
E. Verhaeren

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.

І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -

Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.

Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.

Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.

Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!

Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі

Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.

Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.

...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!

Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

5.6 1924