За сестрою – Андрій Чайковський

Козак рахував оком шатра. Після цього міг обміркувати, скільки було татар, бо їх не було видко. Усе поховалося в холоді під шатрами. Навкруги панувала тишина.

Козак знав, що коли б тепер скочити в татарський кіш, ні один не втік би живцем. Та, заки зсунувся з могили, щоб під'їхати до своїх, він побачив, як із шатра вийшло двох татар і, розмовляючи щось, показували на могилу, де сидів козак. Вони почали туди простувати.

Козак нагадав, що треба вбитого татарина сховати. Він ухопив його за руку, потягнув вниз і тут сховав його в траві. Та годі було слід затерти, бо під татарином на могилі стояла калюжа крови.

Козакові прийшло на гадку прикликати товариша і так удвох і цих татар, притаївшись, порізати, але вже було запізно. Татари, не бачивши на могилі вартівника, затривожились і почали бігти до могили. Вони скорше добіжать, як товариш. Цілий плян пропав. Козак скочив з могили й побіг до товариша.

На могилі були татари й побачили козаків. Тепер вони стали приглядатися до крови. Один зараз завернув у татарський обоз.

Козаки завернули коней і пігнали вихром до своїх. Козак, що зарізав татарина, розповів усе Трісці.

— Біжи, Ониську, до сотника й розкажи, що знаєш.

— Розвивайся! — командував Тріска. — Списи готов!

Козаки станули лавою, поздіймали списи з ремінців і насторчили перед себе…

— З Богом! Вперед!

Козаки рушили спочатку ходом, а відтак підбігцем…

Татарин, що прибіг у кіш, засвистав на тривогу. В коші заворушилось, як у муравлищі. Молодий Мустафа-аґа вже сидів на коні й порядкував.

Татари кинулись до коней, миттю посідлали їх і виступили перед кіш та уставились по-татарському звичаю півмісяцем. Вони хотіли лиш оборонятися, а не нападати. На те не було в них ні охоти, ні спроможноети.

Не знаючи, яка в козаків сила, Мустафа наказав запрягти вози, звивати шатра й готовитися в похід.

Коли Тріска наблизився, застав татар готових до бою. їх середина стояла не рушаючись, щоб так замкнути козакам дорогу назад.

Це зміркував Тріска відразу. Він підвів шаблю вгору і скомандував:

— Завертай!

Мустафа не хотів пустити їх. Козаків так мало, що можна їх на аркан половити… Йому здавалося, що це вся козацька сила, бо більше нікого й не було видко.

Тепер з усіх боків засвистали по татарській стороні боєві свиставки, й татари з пекельним криком “аллах! аллах!” кинулись наздогін за козаками. Татарські коні, витягнувши шиї, як гуси в лету, з створеними широко ніздрями, гнали так, що животами мало не доставали землі. На них сиділи поганці в сторчатих шапках та вивернених кожухах, похилившись уперед. У кожного блищала в руках шабля. Вони доганяли козаків. Віддаль між ними меншала.

Позаду ватаги їхав Тріска. Нараз Тріска завернув півкругом коня і став проти татар. Підчас погоні татари поміщалися трохи. Деякі коні висунулись наперед.

Тріска першому стрічному татаринові відрубав голову. Вона впала в траву, а кінь пігнав з татарином дальше. Він все ще держав шаблю вгору, поки не звалився з коня. Нога лишилася в стремені і кінь поволік його отак у степ.

Коло Тріски збиралася щораз більша купа татар. Він рубав на обидва боки.

З того одна частина татарської сили здержалася.

Козаки зміркували, що щось сталося. Один оглянувся й крикнув:

— Хлопці, ватажок між татарвою… Хто в Бога вірує, не даймо! Який десяток козаків завернули коней і пустилися виручати Тріску. Вони бачили, як Тріска ввихався, врубаючи поганців. Але й татари роз'їлися, як оси. Козакам стало зле. Татар було чи не триста, козаків сорок. Вони готовились вже на певну смерть, і кожен молився Богові в передсмертній годині. Татари згуртувались у подовгасту валку і вже досягали козаків.

В одного козака кінь спотикнувся і впав, його сердегу розтоптали татарські коні.

А поки те, Недоля заходився привітати татар. Він розділив свою сотню на дві частини к поставив їх лицем до дороги, куди мали втікати Тріска з своєю ватагою. Для більшого розгону лишили між собою віддаль шістсот ступенів.

Татари були такі певні перемоги, що й не дивились на боки. Вони гнали вперед, як хорти за серною.

Як наблизилися до того місця, Недоля дав умовлений знак.

Козацтво рушило з місця, і в найбільшім розгоні вдарили на татар з обох боків.

Залунало козацьке: “Слава Богу! ”

Татари не були в силі здержати розігнаних коней. Вони гнали одною збитою валкою. Розвитися по боках проти козаків вони й не гадали. Козаки насторчили свої списи і кололи ними завзято у збиту купу.

Козакам не стало часу витягати списів, бо з великого розгону списи прошибали татарські тіла; вони взялись до шаблюк. Настала страшна рубанина.

Козакам аж руки мліли, а татари поміщались так, що один одного рубав. Татари верещали, коні кричали і ставали дуба, а це все заглушав могутній крик з козацької груди: “Ріж, бий!”

Татари загадали перебитися іншим боком і вийти з тої тісної вулиці. Вони рвались наперед, та тут натрапили на нову перешкоду. Ватага Тріски, побачивши, в чому справа, завернула і вдарила спереду.

Козаки встигли стільки нарубати татарських трупів, що зробилася з них гребля.

Коні без їздців пігнали в степ.

Ті татари, що йшли ззаду, завернули коней і втікали. За ними пігнали козаки.

Між ними був і Непорадний. Він довго не знав, що йому робити, держачи на мотузі татарина, якого велів йому сотник пильнувати. Коли його товариші втікали від татар, він втікав між ними, поганяючи перед собою й татарського коня. Йому самому смішно стало, бо держав татарина, як теля на мотузку. Було й таке, що коли татарський кінь побіг швидше, то мало татарина не стягнув з коня. Тепер, коли діло пішло інакше, Непорадний не втерпів. Він передав татарина якомусь молодому козакові, велів його із сотникового наказу берегти, а сам кинувся у вир бою. Та нікуди було приступити до того місця, де козаки рубали татар. Непорадний об'їхав другим боком і тут знайшов роботу, яку він любив.

Татари один по одному відлучалися від гуртка й утікали до свого коша.

“Ось і на моїй вулиці празник!” — подумав Непорадний і відіпняв від сідла свій шовковий аркан.

Аркан форкнув у повітрі і вхопив татарина, за шию та звалив з коня.

Непорадний вийняв шаблю і взяв її в зуби. Руками звивав аркан, поки не доїхав до татарина та відрубав йому голову.

— А в мене піде воно швидше, — говорив біля нього дід Панас, прицілився і стрілив в найдальшого татарина.

— Коби так хто набивав вам рушницю! — каже Непорадний. — А я то швидше шнурок розмотаю.

Вороний пігнав вихром, а Непорадний складав аркан, поки не пустив його на голову татаринові.

Повторив так кілька разів. Багато козаків розпустили теж свої аркани, а деякі стріляли з рушниць.

Погром татарів повний.

Непорадний впіймав ще одного татарина. Кінь шарпнув, а татарин впав на землю.

Татарин успів розсилити петлю, щоб його не задушила. Над ним стояв уже Непорадний з піднятою шаблею.

— Не забивала мене козак… Татарин да гроші, много золота син девлет-ґірей, — лепетав татарин, заслонюючи себе руками.

Непорадний задержався. Це був татарський ватажок. На те вказувала його багата одежа.

— Вставай! — гукнув Непорадний.

Татарин підвівся, а козак зв'язав йому руки і повів між своїх.

Битва скінчилася. На побоевищу лежали трупи людей і коней. Козаки добивали ранених. Інші пігнались з арканами по степу ловити налякані коні без їздців…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: