Аналіз «Модри Камень» Гончар
«Модри камень» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури: епос.
Жанр «Модри Камень»: психологічна новела.
Тема «Модри Камень»: спогад солдата-розвідника про один воєнний епізод, який відбувся у словацькому містечку Модри Камень («модри» – голубий).
Ідея «Модри Камень»: уславлення всепереможної сили кохання, сильнішого за саму смерть.
Герої «Модри Камень»: радянський (безіменний) боєць-розвідник, його напарник Ілля, словацька дівчина Тереза, Терезина мати.
Композиційно-стильові особливості «Модри Камень»: побудова твору незвичайна, адже безіменний боєць через багато років повертається в минуле, згадує воєнні літа, згадує Терезу і її матір. Якщо центральна частина твору — це спогади розвідника про знайомство з Терезою і розповідь її матері про загибель дівчини, то початок і кінець твору — своєрідне обрамлення, видіння розвідника. Це видіння — уявний образ Терези, з якою він розмовляє.
Автор інтригує, захоплює несподіваним сюжетом, чим приваблює читача. Модри Камень — це назва населеного пункту, у якому відбуваються події. Він виступає символом невмирущого кохання, що живе в серці ліричного героя навіть через багато років після смерті дівчини.
Новела «Модри Камень» написана в романтично-піднесеному стилі. Несміливе і нерозквітле кохання, яке зароджувалось між радянським бійцем і словацькою дівчиною, виступає як засудження війни. Це засудження значно глибше за інші фактори, бо немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття.
Важливим прийомом є непомітне й органічне злиття авторської мови з думками персонажів. За допомогою такого засобу посилюється емоційна напруженість, глибина психологізації.
Проблематика «Модри Камень»:
- засудження війни;
- війни і миру;
- невмирущого кохання, яке сильніше за саму смерть;
- батьків і дітей;
- життя і смерті.
Відтворення найтонших і найскладніших, ледь вловимих душевних порухів і відображення глибоких внутрішніх процесів надають значної переконливості новелі «МОДРИ КАМЕНЬ». Твір продовжує воєнну тематику творів О. Гончара. Написана 1946 року, вона являє собою спогад солдата-розвідника про один воєнний епізод, який відбувся у словацькому містечку Модри Камень («модри» — голубий).
Виконуючи завдання в тилу ворога, розвідник був поранений. Його рятувала словацька дівчина Тереза. Між молодими людьми зародилось чисте палке кохання, яке не мало продовження, бо Терезу вбили поліцаї за переховування радянського воїна, коли в неї знайшли закривавлені бинти.
О. Гончар вдається до форми оповідання-монологу: оповідь у новелі ведеться від першої особи, розповідь веде ліричний герой.
Коріння глибокої поетичності образу Терези в новелі «Модри Камень» (отже, і ліричного героя, від чийого імені ведеться розповідь) — у красі людської душі, у багатстві мрій і почуттів словацької дівчини. Нетерпляче чекає Тереза на своїх визволителів. Вся вона — порив. Оповідач бачить її в русі, у високому напруженні душевних сил. Зображальні засоби письменника дуже лаконічні. І саме це надає творові надзвичайної динаміки, енергійного ритму, високої емоційності.
Ці особливості поетичного письма зароджують стривожений і щирий, піднесений і ніжний настрій, яким відразу ж — разом з радянським розвідником — проймається й читач. Оповідач тяжко переживає втрату дівчини. Виняткової достовірності й сили емоційного впливу О. Гончар досягає поглибленим психологічним аналізом переживань розвідника. Тут і кількаразове повторення звертання «Терезо!», поєднане з авторськими ремарками, і ритмо-мелодійна роль дієслів, і своєрідний музикальний початок речень: «А ти стоїш», «А ти посміхаєшся», «А ти здіймаєш руки» та інші.
Ритмооповідь визначається розміреною, чіткою побудовою речень — здебільшого простих. Іноді вони гармонійно поєднуються в співрозмовні складні: «Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір’ях, і облизане каміння сміється до сонця».
Економні, чіткі й виразні зображальні засоби надають оповіді розвідника неповторного шарму, емоційної наснаги, щирої задушевності. За допомогою внутрішнього монолога О. Гончар не тільки виявляє думки й почуття розвідника, а й показує незабутні картини минулого. Оповідач, пригадуючи, ніби знову бачить усе цієї хвилини Письменник передає ледве помітну зміну думок і почуттів. Тому й зі стилістичного погляду внутрішній монолог О. Гончара відрізняється від усної мови персонажа. Навряд чи зміг би письменник висловити стільки болю, схвильованості, досягти такого широкого узагальнення, вдавшись до усної мови героя.
Усю систему художніх засобів О. Гончар підпорядковує вкрай лаконічному, але яскравому розкриттю внутрішнього світу людини. Задушевністю, ліризмом, щирою ніжністю пройнятий кожний рядок, кожне слово новели.
Образ розвідника постає перед читачем природно й безпосередньо. Але О. Гончар ставить перед собою складніше завдання: крізь призму сприйняття ліричного героя показати в усій силі й художній яскравості образ Терези.
Згусток крові, болю, радості — прикінцевий внутрішній монолог розвідника, що переходить згодом у вдаваний діалог з Терезою. Письменник передає глибоке душевне зворушення ліричного героя, його палку любов, всі нюанси настрою. Про емоційну силу і рівень майстерності цього діалогу можна сказати словами самого письменника: «Фраза тут потрібна особливо згущена, стисла, пружна. Внаслідок своєї ємкості вона може досягти іноді майже символічного звучання: прямий, «зовнішній» зміст її часто доповнюється ще переносним, глибинним» (О. Гончар, «Литературная газета», 24 лютого 1951 р.). Саме цей глибинний, переносний зміст читач і відчуває у кожному слові Терези й радянського розвідника.
Письменника цікавить внутрішній світ людини, художнє дослідження його змін у різноманітних життєвих обставинах. О. Гончар — майстер оповіді про внутрішнє оновлення героя, яке відбувається під впливом дійсності.