Детальний Аналіз
«Українське альфреско» Костенко
«Українське альфреско» аналіз вірша — рід, мотив, жанр, віршовий розмір, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури «Українське альфреско»: філософська лірика.
Жанр «Українське альфреско»: ліричний вірш.
Мотив «Українське альфреско»: розриву життєвого зв’язку між поколіннями, між селом і містом.
Віршовий розмір «Українське альфреско»: тристопний ямб.
Художньо-стильові особливості «Українське альфреско»: елегійну й разом з тим зворушливу картину малює Л. Костенко у своїй поезії «Українське альфреско», навіяну, очевидно, казкою. А також роздумами про людську долю. Одних вона щедро обдарувала дітьми та онуками, іншим — не дала їх. Тільки сусідським дітям можуть дід і баба подарувати свою ласку, дати гостинця. А потім — бути один для одного, як «остання в світі казка», на яку, ставши навшпиньки, задивляються жоржини.
Перед читачем виразно постає кольорова ілюстрація до народної казки, шо починається словами: «Жили собі дід і баба…» На перший погляд, у поезії «Українське альфреско» перед нами з’являється ідилічна картина, ніби старовинний малюнок на вологій штукатурці. Типовий український пейзаж. Повна ідилія, проте картина викликає легкий щем. У другій строфі автор змальовує картину, за допомогою якої не лише передано одвічне прагнення українців до краси: «повен двір любистку», «жоржини», «вишні чорноокі», а й показано діда та бабу як дбайливих господарів.
Тривожним сигналом порушеної ідилії є образ лелеки. За народним повір’ям, лелека приносить до оселі немовлят. Тож епітет «стомлений лелека» наводить читача на сумні роздуми. За допомогою цього дієприкметника створюється інше семантичне поле: лелека стає символом нездійснених мрій подружжя та притлумленого роками болю.
У третій строфі крізь ідилічний сум проступають уже болючі, навіть трагічні ноти: «Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. / А потім довго-довго на призьбі ще сидять…» Таким чином, у вірші «Українське альфреско» автор розмірковує про людську долю. В останній строфі Л. Костенко використовує символічний образ дороги. Золотий шлях в уяві читача викликає цілий асоціативний ряд: це і шлях, освітлений, осяяний сонцем; і шлях, дуже дорогий, рідний комусь, як спогад дитинства; і шлях, укритий золотим пилом у сонячнім промінні. Однак неозначені займенники «хтось» і «до когось» ще більше загострюють увагу на самотності стареньких людей. Проте поезія не сприймається трагічно: життя стареньких не минуло безслідно. У назві поезії — глибинний підтекст — безсмертя українського народу.
Ця поезія — роздуми про Україну, її минуле, сучасне, тривога за майбутнє.
У вірші є ряд архетипних образів-символів: хата, дід, баба, лелека, вишні, дорога… За образом-символом «хата» стоять споконвічні мрії українця про заможне життя, добробут родини та уявлення про сенс життя. Основним засобом виразності є зорові образи. Найуживаніший троп — метафора.
Примітки: Альфреско — техніка настінного живопису, яка полягає в нанесенні водяної фарби на вологу штукатурку.
Архетипні образи — це ті первинні образи-символи, які існують у підсвідомості кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі. Архетипними образами для українців є мати, дитя, родина, біла хата, рідна земля, лелека, соловейко, жайворонок, зозуля.