Критика «Українське альфреско» Костенко

Критика

«Українське альфреско» Костенко

Елегійну і разом з тим зворушливу картину малює Л. Костенко у своїй поезії «УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО», навіяну, очевидно, казкою. А також роздумами про людську долю. Одних вона щедро обдарувала дітьми та онуками, іншим — не дала їх. Альфреско — це фреска, виконана водяними фарбами по вологій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві з дитинства фольклорні образи-архетипи — шлях, долина, біла хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека та ін. Однак поступово в цій лагідній, милій картині проглядається страшна трагедія героїв, усієї нації — розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять», свої ж не приїжджають, цураються, гордують або ж їх зовсім немає. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, затишний. Але нікому розказувати про курочку рябу, «остання в світі казка сидить під образами» — з відходом господарів увесь цей дивосвіт душі зникне. Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: «навшпиньки виглядають жоржини через тин».

Ліна Костенко

Українське альфреско

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

де біла-біла хатка стоїть на самоті,

живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба – це коли є онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар