В оборону хліба – Борис Олійник

Юначе мій, чиєїсь мами сину,

Зодягнений на джинсовий мотив,—

Я вже завмер, коли ти… півхлібини

«В дев'ятку» натреновано вгатив!



Солоним потом заливає спину…

Футбол, як бачиш,— не солодка гра!

Перепочинь. Та поговорим, сину.

Бо є про що. І — вже давно пора.



Я просто, не домішуючи меду,

Скажу:

коли ти замахнувсь ривком

Ударить хліб,

твоя весела кеда

Мені під серце влучила носком.



Ти вдарив так,

що потемніло в оці,

І по державні крайні рубежі

У всіх, що пухли в сорок шостім році,

Від жаху похолонуло в душі.



І у батьків, які на полі ратнім

Ділили хліб, мов долю у бою,

Відкрилися старі солдатські рани,

І заболіли в смерті на краю.



І в матерів, коли ти через луки

Котив хлібину, як футбольний м'яч,

Так застогнали, затужили руки,

Немов по них ти потоптавсь навскач.



Ми всі із хліба виростали, сину,

Із праці себто — чуда із чудес,—

Яка нас охрестила на Людину,

Піднявши з чотирьох до піднебесь.



Нас кликав хліб на добре, чесне діло

До братнього, трудящого коша.

Ми в нім шануємо не тільки тіло,

У нім народна світиться душа.



І я тобі сказати чесно мушу:

Ти можеш лущить м'яч, немов горох,

Але коли вже замахнувсь на душу,—

Дивись, щоб не спіткнувсь… на чотирьох!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: