Мелодія – Борис Олійник

Заболю, затужу,

заридаю… в собі, закурличу,

А про очі людські

засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома

на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе

на мовчання моє печать.

Забіліли сніги,

забіліли на цілому світі.

Опадає листок,

як зів'яле чаїне крило,

Там, де ми відбули,

там, де наше відтьохкало літо,—

Забіліли сніги-.. забіліли сніги…

замело.

Це приходить, мов сон.

Це приходить до мене із марень:

Теплий шепіт і схлип.- чи сльоза,

чи роса од ріки?

І на обрій вечірній

ляга, мов на еллінський мармур,

Ледь означений профіль

і тиха лілея руки,

Я для інших одцвів,

я під серцем сховав свої квіти.

Я від ока чужого

туманом осіннім укривсь.

Але якось вночі

підійди і торкни мої віти —

Я тобі засвічусь,

як нікому іще не світивсь!..

Заболю, затужу, заридаю… в собі,

закурличу.

А про очі людські

засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома

на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе

на мовчання моє печать.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар