Олійник Борис

МУЗИКА Я прийду уже з посрібленими скронями, Обважнілий під умовностями й узами, В той завулок з тополиними колонами, Що тече мені під серце, наче музика. Під ворітьми, де

Заболю, затужу, заридаю… в собі, закурличу, А про очі людські засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь крадькома на твоє праслов’янське обличчя, І зоря покладе на мовчання моє печать. Забіліли сніги,

І Потяглися журавлі вдалеч плавко. Доганяв їх листопад за селом. А один, як сирота, гірко плакав З перебитим у лікті крилом. А ішов собі хлоп’як через луки. Запримітив

Де тільки я не бродив оці тисячу літ! Скільки забулось? Забудеться скільки? Не знаю. Кров закипала на кризі по краплі, як глід. Тяжко спадала на поле вороняча зграя.

Про світ увесь казати не берусь, а все ж траплялась і мені нагода у світі многоликім побувати, що гув, як вулик, у стонадцять мов, дивуючи одмінністю ландшафтів, повір’їв,