Дума про  Зінька Самгородського – Тодось Осьмачка

Осьмачка Тодось

Дума про Зінька Самгородського

Сокіл в орла та й питається,

чим же цей світ прикрашається? …

Народна пісня.

Ми бандітов разобйом,

на Україну жить пойдьом…

На Українє добре жить:

є што шамать, є што піть

красних дєвушек любіть,

можна й дєнєжок нажить …

Червоноармійська пісня 1919 р.

Ой хто то йде, ой хто то йде?

– Білоруси, білоруси …

А що вони несуть, а що вони несуть?

– На цілий світ свою кривду!

Янко Купала.

А мої ти куряни свідоми кмети…

Слово о Полку Ігоревім.

ПІСНЯ ПЕРША

Самгородок спав у зелені,

світова зоря втомилася,

в тумані над лісом кублилась;

та об вікна півні голосно

в сонці сталеними дзьобами

із горища ще не стукали,

ще нікого не полохали.

Тільки в хаті аж край селища

аж від степу вітровійного,

світло з вікон на подвір'я б'є;

а в подвір'ї старосвіцькому

Міцно кінь до льоху прип'ятий

вибиває ями чорнії

копитами аж по черево;

піна з нього тепла падає,

наче сніг шматками білими,

потім знов і знов змітається

гривою важкою, довгою,

ніби ріками падучими,

що дві скелі обполіскують,

двоє колін коня доброго…

Сивоусий козак в хаті, гей,

біля столу обпирається,

в нього шабля аж до чобота

хижо з брязком вигинається,

а револьвер біля пояса

і ґранати три почеплено;

і на спину звисла китиця,

з шапки чорної, козацької,

мов калини ґроно повнеє

із гіллям лягло обтяженим

уздовж грядки чорноземної…

Він мовляє словом-погуком

до господарки бентежної:

"Гей, Зіньчихо, жоно сивая,

ти, дружино щировірная,

відчиняй но скриню давнюю

й сорочки давай попранії

у ставку на білім камені,

що його пригнали лебеді

і великі води травневі

із вершини нам до берега,

та й буди дочку єдиную,

ту дитину чорнобривую:

тут я з вами попрощаюся,

Попрощаюся й до гриви знов

коня змученого втечею

припаду холодним розпачем,

і шлях ляже порозбиваний

вже в ліси густі Макіївські"…

Важко віко відчиняючи

скрині давньої, дубової,

жінка злякано питається:

"Ой, мій мужу невгамований,

куди спішиш та ще й квапишся,

що до столу не прихилишся

й хліба й соли все цураєшся?..

Може скажеш, може й вимовиш,

який вітер, який птах тобі

ніс коника легконогого

аж на ріднеє родовище,

що убавив навіть щирости

слово добреє промовити

в рідній хаті із родиною?"

– "Гей, Зіньчихо, жоно сивая,

таж дружино щировірная,

з сорочками швидше порайся,

бо за мною три гонитви йде:

щонайпершая від півночі,

а другая вже від Смілої,

а що третяя великая,

то від лісу Чигиринського.

Козаки мої порубані

простяглися там під соснами,

мов дуби вночі злодіями

сокирами з пнів повалені,

і в них рани зараз ятряться

на ввесь край наш недомучений.

І я біг конем від ворога,

аж крізь серце бурі віяли

й вивівали слова дружнії,

і не маю тепер жадного

Щось до серця тобі мовити"…

"Тату, тату подивітеся

у вікно на наше дворище…"

зашептала Любка злякано;

вже давно вона зірвалася

із постелі та дівочої

й до вікна впадала гаряче

і очима видивлялася…

Вже й півні з-під стріхи кидати

почали дзвінкими гуками

в світову зорю над берегом.

Й білий дим із неї віявся

на село й на степ невидимий,

й Любці косу всю осяяв він

і тих вершників, що з вулиці

набігали в двір відчинений

та й гули круг хати тупотом…

А в повітрі розпливався дим

і від нього розвиднялося.

– "Гей, Зіньчихо, жоно сивая,

та ще й дочко моя милая,

припадайте грудьми-персами

до долівки, в камінь збитої,

та й лежіть до світла денного,

бо на нашу працю ласії

заволоки хижі з півночі

оточили нас ізокола

та й знадвору будуть кулями

пробивати стіни ветхії

і мене… Мене влучатимуть…

Аж як люди позбігаються

та й на вариво-видовисько,

я поріг покину батьківський,

бо як зараз тільки видастесь

у ворожі лапи згарячу –

осоромить серед дворища

вас Москва до вух запінена!"

А в дворі надворі гуркали

та свистіли дикі вигуки:

"Вихаді, бандіт, на вуліцу,

нє то вигонім ґранатамі!"

Та й упала Любка бідная

перед батечком навколішки,

як колись було маленькою

припадала та й на Святвечір

перед тихою лямпадкою…

Ой упала та й приклякнула

і тужила, примовляючи:

"Рідний батьку, ясний соколе,

покинь тихую оселю цю,

а в оселі мене з ненькою,

бо й двора я не сходила ще

і найпершої дівоцької

не зносила ще сорочки я" …

– "Дочко, дочко нерозумная,

що ти змислила, що здумала,

отакеє мені мовивши?"

"Рідний батьку, ясний соколе,

та нехай мені на голову

нині ранком не роса спаде

серед двору в нас із яблуні,

а наруга найчорнішая

між жінками Самгородськими,

ще аби хоч раз побачити

сонця схід з-за лісу нашого!"

І хитнувся на ногах Зінько,

ніби граб старий між липами

на просіці в лісі вогкому,

як зачув у своїм корені

дзвін заліза змаху вгачений:

"Та не єсть бо ти могутнього

роду роботящого дочка,

тільки єсть бо ти підкинута

від вовчиці сучка лютая

до порогу дому нашого,

що вкусила різом-іклами

ти за серце моє батьківське

в час-добу таку пекельную!"

І неначе п'яний винами

він гукнув з шаленим розпачем:

"Хай же буде отут проклята

моя зброя отаманськая!"

Та й узяв Зінько з-за пояса

револьвера та німецького

і з усього маху гнівного

кинув ним на діл трамбований, –

і у хаті несподівано

з долу пострілом шарахнуло,

і нікому не призначена

куля дівчину поцілила,

що без гуку і без стогону

впала тихо, мов підкошена.

І Зіньчиха занімілая

над розчиненою скринею

як побачила, як охнула,

так додолу й поточилася

та й осіла, коливаючись,

біля ніг дитини вбитої.

Так і птиця міцно кігтями,

як їй очі повиколюють,

ухопившись за обапола

хилитається й вимахує

проти вітру крильми кволими.

А в дворі надворі вигуки

та іржання коней змилених

ранок лунами полохали…

І неначе револьверові

переляканому в відповідь

враз тіпнуло страшно хатою

від лежанки аж до сволока:

й вікна з лутками, як з блискавки,

на вогні вдуло всередину,

біля Любки впала навзнаком

її мати закривавлена,

в неї коси простелилися,

склом побитим пересипані

під рознесеними рямами…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: