П

Вона зійшла до моря. Хто вона, Навіть самій їй байдуже віднині. …Хіба ж не всі ми – єдності луна В скороминущій і пустій відміні? Лінивий рух – і

А він молодий-молодий… Неголений пух на обличчі. Ще вчора до школи ходив… Ще, мабуть, кохати не вивчив… Так очі ж навколо лихі… Крізь зуби один – розстріляти! …А

* * * Притулив до стінки людину, Витяг нагана… Придивляйсь, дітлоха, з-за тину: Гра бездоганна! Потім їли яєчню з салом, До синців тисли Мотрі груди… О минуле! Твоїм

Подолано упертість Ізабелли, Довершено змагання многих літ, І от Колумб виводить каравели Здійснити мрію і створити міф. Діб сімдесят пливуть вони. Пустелі Незнаних вид то ясні, то мрякі…

* * * Напишеш, рвеш… І пишеш знову! І знов не так… І знов не те… Аж доки слів цвілу полову Утома з пам’яті змете! І затремтять в