Повстанці – Валер’ян Підмогильний

— Хіба ж можна випускати з рук? — бурчить один. — Четверо скорострілів, хіба воно на дорозі валяється?

— Та батько дозволить, — запевняв другий, — то він жартує.

Отаман сміється. Сотник уже злісно дивиться на його, і з уст його готові вирватись гарячі, докірливі слова. Ще хвилина — й він ладний кинутися з пістолетом на отамана, гукаючи:

— Смерть зрадникові!

Та отаман підводиться й, вийнявши люльку з рота, каже виразно і твердо:

— Сотнику першої сотні наказую негайно виступити зі своїми козаками, а завтра повернутися з чотирма скорострілами.

Рух і гудіння серед козаків.

— Слава батькові! — лунає де-де.

На обличчі в сотника першої сотні гуляє веселка.

— Хлопці! — гукає він до натовпу. — Чули, що сказав батько? Ходімте!

* * *

На хвилину хата порожніє. Видко, як у кутку хлопець, що його шлик, перекинений через плече ііа груди, лягає аж до пояса, ладнає мандоліну. Круг нього стоять трос, глузуючи з його нездатності. Згодом хата знову заповнюється козаками. Приходять подивитись, що робить батько, вітаються й мовчки стоять біля столу.

— Де він? — чути біля дверей.

– Повернувся вже? Ану, пустіть, подивлюся.

Крізь натовп проштовхується козак із круглим обличчям і широкою посмішкою. Він здіймає шапку.

— Добридень, батьку, — каже.

— Добрий, — відповідає отаман. — Уже повернувся?

— Як бачиш.

Козак посміхається, цілком удоволений з того, що побалакав із батьком. Але він помічає на столі недоїджену картоплю і спиняється вражений.

— Еге, — мимрить він задумливо, — це погано, що ти, батьку, картоплі не добрав… Жінка ряба буде… Ану! — гукає він до натовпу. — Йдіть картоплю добирати, щоб часом у батька рябої жінки не було!

Хата вже набита до краю. До столу надходять козаки, стоять кілька хвилин мовчки й одступають назад, даючи місце іншим. Отаман сидить і ссе люльку.

— Де він! — знову галасує хтось коло дверей. — Ведіть мене до його!

Серед козаків регіт і глузування. До столу протискується нова постать — висока людина в синьому козацькому вбранні, з червоним шликом і рябим од віспи обличчям. Це начальник постачання Омслько Гарнага.

— Ага! — гукає Омелько. — Осьдечки… Здоров, батьку… Ану, посунься, я сяду… Так… Ти не думай, що я п'яний. Хіба від четвертини самогону Омелько впивався коли? Я стомився, бо все ходжу, шукаю, хто б мене змалював… І не знайду! Я сьогодні волосного писаря попав та пістоля йому в груди — змалюй мене, вражий сину! Добре, що чвертку самогону поставив, а то був би вбив… Дуже мені хочеться свій партрет де-небудь повісити…

— А ось піймають тебе та й повісять на гілляці. От і буде партрет, — озивається з натовпу.

— Бодай тобі повилазило, як бачиш мене повішеним, — спокійно відмовляє Омелько.

— Та твій партрет давно вже в церкві висить, — не вгаває з натовпу. — Святий Микола там жене такого… чорненького, з ріжками…

Регіт. Омелько помутнілими очима дивиться на натовп.

— Дурний, як бабина запаска, — зневажливо каже він. — Сам ти анциболот! Сукині сини! А чи забули ви, що, як зранили мене в ногу, та поклали одужувати, так я півдня не вилежав. Порачкував до коня, та й хода! Ех!

— Та то тобі приснилось, мабуть, як ти заснув із перепою…

Під регіт Омелько ще раз дивиться на натовп, що не розуміє його чуття, й каже отаманові:

— Не хочу з ними балакати. А добра самогонка в Падажки! Та й молодиця чепурненька… Треба буде її вбити…

Він поклав шапку на стіл, закинув оселедець за вухо і схилився спати.

* * *

Два козаки підвели до отамана молодого хлопця в селянській одежі.

— Оце, — промовив один хлопцеві, показуючи очима на отамана.

— До нас? — запитав отаман, оглянувши хлопця.

— Еге ж, — несміливо прошепотів той.

— А чого ти йдеш до нас? — суворо запитав далі отаман.

Хлопець поволі підвів голову, глянув лицем на отамана і знову схилив її.

— Хочу, — тихо відповів.

— Добре, — сказав отаман, — чом же ти голову хилиш? Дивись на мене.

Хлопець підвів свої чорні великі очі й напружено дивився на отамана. Той оглядав його безвусе обличчя з рівними виточеними рисами, прямим носом і високим чолом, над яким кучерявилось пухливе волосся.

— Так, — сказав далі отаман, любуючись з його краси.

— А чи знаєш ти, що ми повісимо тебе, як ти вкрадеш що в козака чи селянина?

Ввесь натовп у хаті стояв нерухомо й тихо. Всі слухали, що каже отаман, і дивились на ніжно, незапорошене негодами обличчя хлопця. Важко лягали на нього зосереджені погляди, й він почув, що зовсім голий стоїть перед людьми.

— Знаю, — відповів він голосніше.

— А чи знаєш ти, — поволі провадив отаман, ніби вкладаючи слова просто хлопцеві в душу, — що як спіймають вороги, то ласки не буде. Розстріляють, а може, ще й мордуватимуть попереду. А ти муситимеш мовчати, коли розпитуватимуть про нас… Ти зиаєш це? Ти не боїшся цього?

Хлопець мовчав, і було видно, як розтурбувались його великі очі й засмикались губи. А за мить затверділи його риси, випростались губи і червоність зникла з обличчя. Він струснув головою.

— Знаю й не боюся! — голосно й погордо відповів.

Тепер він прямо й рішуче дивився на отамана, й відвагою палали його глибокі очі. Отаман тішився з його зміцнілої краси.

— Добре, хлопче, — промовив він урешті. — Відведіть його до сотника п'ятої сотні.

Натовп загомонів і заворушився. Отаман устав. Козаки розступились і дали йому дорогу.

3. ПЕРЕД НАСТУПОМ

Ніч була близька, як мрія. Далекий обрій, до якого ввесь день тяглося було сонце, щоб там спинитись і спочити, зрадливо проковтнув його й поглинув його світло. Ніч ішла по килимі зір і браталася з землею. Сотник Книш зліз з коня, похапцем прив'язав його до клямки вагона й подумав:

— Сто чортів, як спати хочеться!

Книш зайшов у вагон і розплився серед хмар тютюнового диму й гудіння балачки.

— Хто там увійшов? — гукнув отаман, не підводячи голови від рушниці, яку лагодив.

— Сотник Книш, — озвався сотник, простуючи навмання до лави.

— Вам з півсотнею кінноти йти ліворуч залізниці поза Калюжним Яром.

Сотник Книш став прохати полковника Бігуна, щоб той поступився своїм місцем на лаві:

— Так хочеться спати, ніби я місяць носив на собі землю. Полковник Бігун неохоче підвівся.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: