Плужник Євген
Косивши дядько на узліссі жито, Об жовтий череп косу зазубив… Кого й за віщо тут було убито, Хто і для кого вік свій загубив, Йому байдуже… Тут, на
* * * …І ось ляжу, — родючий гній, — На скривавлений переліг… — Благословен єси, часе мій! Навчи мене заповітів своїх! Розцвітайте, нові жита! …А на кожному
Зустрів кулю за лісом. Саме там, де посіяв жито! За яким бісом Стільки було прожито! Прийшла баба, поголосила… Невеличка дірка поміж ребер… Ну, звичайно, – краса і сила!
* * * Знаю, сіренький я весь такий, Мов осінній на полі вечір… — Тягарем минулі віки На стомлені плечі! Серце здушили мені — мовчи! О майбутнє моє
Цікаві факти біографії Є. Плужника Плужник усе життя повторював наче заклинання слова спокій, щирість і їх похідні. Обов’язковими у його аутотренінгу стали витримка, розважливість, той недемонстративний стоїцизм,