Пісня – Степан Руданський

ПІСНЯ



Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі…

Повій, вітре, з полуночі!..



Між ярами там долина,

Там біленькая хатина;

В тій хатині голубонька,

Голубонька – дівчинонька…



Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця;

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівча мила.



Зупинися нишком-тишком

Над рум'яним, білим личком;

Над тим личком зупинися,

Чи спить мила – подивися.



Як спить мила, не збудилась,

Ти нагадай, з ким любилась,

З ким любилась і кохалась

І кохати присягалась…



Як заб'ється їй серденько,

Як дівча зітхне тяженько,

Як заплачуть чорні очі,

Вертай, вітре, к полуночі!..



А як мене позабула

Та нелюба пригорнула,

То розвійся край долини,

Не вертайся з України!..



Вітер віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє,

Вітер віє, не вертає,

Серце з жалю завмирає.

1856