Павло Полуботок – Степан Руданський

ПАВЛО ПОЛУБОТОК1



Полуботку-Полуботку,

Наказний гетьмане!

А хто ж тобі гетьманськую

Булаву дістане?

Полуботку-Полуботку,

Голубе-соколю!

А як же ж ти підіймешся

За козацьку волю?

Полуботку-Полуботку,

Рідная дитино!

А як же ж ти ізійдешся

З вражим Вельяміном?2



Не питайте, хто Павлові

Булаву добуде,

Є у нього Україна,

Є у нього люди.

І пішли вже Семен Рубець

І Василь Биковський3,

Лиш чекайте, що то скаже

Цар Петро московський,

Нема царя в Московщинї,

Десь у Тегерані4;

Але посли й туди за ним –

І вже в Астрахані.

І за море, за Хвалинське5,

Листи посилають

Та у царя серед бійки

Гетьмана благають.

А тим часом і Вельямін

Листи посилає6

Та до царя московського

Стиха промовляє:

"Що робити, – каже, – царю,

З тими козаками?

Либонь, вони хотять знову

Битись з москалями!

Шумить-гуде Україна,

Козаки гукають,

А найбільше Милорадич7

З Маркевичем8 грають".

І подумав цар московський,

Та й із Тегераня

Серед зими свої листи

Шле до Астраханя,

Та й і каже українцям:

"Почекайте, люди,

Повернуся в Московщину –

Тоді все вам буде!

Але за то й мене тепер

Послухайте, діти,

І п'ятнадцять мені тисяч

Козаків пошліте!

З Милорадичем пошліте

В Ладогу п'ять тисяч,

А з Маркевичем до Хреста

Пошліть десять тисяч!"9

І пішли сумні козаки,

Нічого діяти…

"Зато, – кажуть, – ми гетьмана

Будем живо мати!"

Та не ворон же то чорний

Із соколом б'ється,

То Вельямін з Полуботком

За права дереться.

І обидва Петра-царя

Просять розсудити.

І говорить цар московський:

"Нічого робити!

Треба, – каже, – Полуботка

В Петропіль10 зазвати

І тут йому по-московськи

Правду розказати!"

І з Савичем11 і Чарнишем12

Павла викликає,

Але Павло послів собі

Вперед посилає.

І прибули у Петропіль

Посли молодецькі:

Полковники Данилович

І Петро Корецький.

Бунчуковий Володьковський

І судець Грабенко,

І військовий з ними писар

Завзятий Ханенко13

І прибули у Петропіль

Та й говорять: "Царю!

Візьми собі Вельяміна,

Візьми нашу кару;

Судці твої московськії

Нас добра не учать,

Багатого обдирають,

А бідного мучать.

Козаків за хлопів мають

І гризуть гетьмана…

А чи ж так то, ясний царю,

Було за Богдана?..

Ти говориш, що Хмельницький

Сам царям прирадив,

Щоб московський воєвода

На Вкраїні рядив;

Але Павло Полуботок

Не ховає слова,

Він говорить: "Що там, – каже,

Батькова умова!

Спершу, царю, піднови ти

Нашу давню волю,

Щоб ми самі судилися

Помежи собою;

Щоб ні стольник, ні боярин,

Ані воєвода

Не питали, не судили

Нашого народа;

Щоб козаки самі собі

Розправу чинили,

І, де три їх, щоб два собі

Третього судили.

І всі царі московськії

Теє право знали

І за нього своє слово

Царськеє давали.

Та й ти давав, ясний царю,

Як ізбирав раду,

Як давав нам у гетьмани

Пана Скоропаду14

Чого ж тепер на Вкраїні

Воєводи .стали,

Чого права козацькії

И вольності пропали?!"

Незабаром за послами

Й Павло прибуває

І з Чарнишем і Савичем

К царю підступає.

Підступає, дає листи,

Просить за Вкраїну,

Але, знати, й Павло прибув

В лихую годину:

Ані Петро, ні бояри

За нього не дбали,

Його листи за Вкраїну

Під сукном лежали.

І чекає Павло місяць,

Ба й другий чекає,

Ба й чекає місяць третій –

Цар не закликає.

"Почекай же, – Павло каже,

Їдна мені доля,

Але стане й тобі хроном

Козацькая воля".

І останнє своє слово

Цареві готовить;

І приходить з старшиною

І до нього мовить:

"Знаю й бачу тепер, царю,

Що ти без причини

Підійнявся на погибель

Мої України.

І всі царськії укази

Хочеш попалити,

І всі вольності козацькі

Хочеш потопити.

І козаків, як худобу,

На роботу гониш,

І над ними "Вічну пам'ять"

По болотах дзвониш…

І гетьмана обирати

Нам не позволяєш,

І судити судців своїх

З Москви посилаєш!

І нас судять без закону,

Без всякого права;

Чи вже ж тобі за то, царю,

Буде яка слава?

Але нехай мені буде

Вільно і сказати,

Що нічого тобі, царю,

З України ждати.

Україна – не дитина,

Вона волю має,

А вільного не неволя –

Правда пригортає.

Тепер кажи мені, царю,

Хоч залізо терти,

Хоч у тюрмі холоднії

Із голоду мерти;

Усе їдно мені, царю,

Тілько б не видати,

Як та бідна Україна

Буде пропадати!.."

І стиснув Петро зубами.

"Шкуру, – каже, – здерти!"

Але трохи одумався:

"В тюрму аж до смерти!"

І у тюрмі Петра й Павла

Разом з старшинами

Обіллявся Полуботок

Дрібними сльозами…

Обіллявся не за себе,

А за Україну

Та за своїх товаришів,

Що без долі гинуть.

Та не довго ж Павло плакав.

Заслаб, помирає…

Цар доктора посилає –

Павло виганяє.

"Нащо, – каже, – життя моє

Назад повертати,

Коли я не можу долі

Батьківщині дати?"

Петро сам іде до нього,

Щоб перепросити,

І дає йому лікарство,

Просить його пити.

Але Павло Полуботок

Йому промовляє:

"Дармо, царю; ти не вернеш,

Що вже погасає…

Живо-живо Павла й Петра

На світі не буде,15

Тоді обох нас розсудять

Правдивії люди…"

8 июня



1 Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660 – 1724) – наказний гетьман Лівобережної України (1722 – 1724), у 1706 – 1722 pp.- чернігівський полковник. Прагнучи зміцнити привілейоване політичне становище української старшини і забезпечити за нею монополію гноблення трудящих України, домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації найвищого адміністративного органу України – Малоросійської колегії, створеної 1722 p. з наказу Петра І у Глухові. Ув'язнений Петром І, помер у Петропавловській фортеді в Петербурзі.

2 Вельямін – Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин, середній між полковником і генералом), президені Малоросійської колегії. Відзначився службовими зловживаннями.

3 І пішли вже Семен Рубець i Василь Биковський… – Після смерті гетьмана І. І. Скоропадського (1646 – 1722) П. Полуботок послав військових товаришів С. Рубця та В. Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана. Проте посли до царя не були допущені.

4 Heмa царя в Московщині,||Десь у Тегерані… – У 1722 – 1723 pp. Росія вела війну.з Іраном.

5 І за море, за Хвалинське… – У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море.

6 Aтим часом іВельямін||Листи посилає… – С. Вельямінов особисто зустрівся а Петром І 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 p.

7 Милорадич – Михайло Ілліч Милорадович, український поміщик, за походженням серб, у 1715 – 1726 pp. – гадяцький полковниц.

8 Маркевич – лубенський полковник.

9 …В Ладогу п'ять тисяч,|| А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тися ч!" – Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі. Козаки працювали безкоштовно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками.

10 Петропіль – Петербург.

11 Савич Семен – генеральний писар України.

12 Чарниш (Черниш) – генеральний суддя.

13 Ханєнко Микола Данилович (1691 – 1760) – український поміщик, генеральний хорунжий (1741 – 1760). 1723 р. разом з П. Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р. У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим. Написав щоденники "Діаріуш" та "Щоденник генерального хорунжого Чиколи Ханенка 1727 – 1753 pp.", які містять відомості з історії України 20 – 50-х років XVIII ст.

14 Скоропада – І. І. Скоропадський.

15 15 Живо-живо Павла й Петра На світі не буде…" – ГІ. Полуботок помер 29 грудня 1724 p., а Петро І – 8 лютого 1725 p.