ВАСИЛЬ СТУС
(1938-1985)
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в сім’ї Семена Дем’яновича та їлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині.
У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів. Протягом 1944—1954 рр. В. Стус навчався в середній школі м. Сталіно.
У 1954-1959 рр. навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення якого працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.
У 1959-1961 рр. В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961-1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 у Горлівці Донецької області. Працював також підземним плитовим шахти «Октябрьская» в Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасе». У 1963 р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.
У 1964 р. В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть». 4 вересня 1965 р., під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», поет разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьо виступив у київському кінотеатрі «Україна» із протестом проти серпневих арештів української інтелігенції, а 20 вересня 1965 р. його відраховано з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна». Також набір збірки «Круговерть» було «розсипано».
В. Стус працює в будівельній бригаді, а згодом — кочегаром в Українському науково-дослідному інституті садівництва у Феофанії під Києвом. Одружується. Наступного року працює спочатку молодшим, невдовзі — старшим науковим співробітником Центрального державного історичного архіву УРСР. Змушений звільнитися із «традиційним» формулюванням: за власним бажанням. З 1966 р. і до арешту В. Стус працює старшим інженером відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потім — старшим інженером проектно-технологічного об’єднання.
У брюссельському видавництві 1970 року вийшла друком збірка «Зимові дерева» (у 1968 р. поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник», але добре усвідомлюючи, що надії на видання немає, вирішив передати його за кордон). Факт публікації книги за рубежем особливо обурював суддів на процесі над В. Стусом у 1972 р. У 1970 р. В. Стус видав у самви- даві свою третю експериментальну книгу віршів —- «Веселий цвинтар».
12 січня 1972 р. — поета вперше заарештовано. 7 вересня 1972 р. відбувся суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п’яти років ув’язнення та трьох років заслання.
У 1972 р., перебуваючи в камері попереднього ув’язнення київського КДБ, поет створює свою четверту книгу — «Час творчості / Dichtenszeit», що складена з оригінальних віршів і перекладів поезій Гете. Оригінальні твори стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести».
Протягом 1972-1977 рр. поет відбував покарання у таборах Мордовії. З листопада 1975 до лютого 1976 рр. він перебував у спеціалізованій ленінградській лікарні. З 5 березня 1977 р. поет засланий у селище ім. Матросова Тенькінського району Магаданської області; там працював «учнем проходчика гірської підземної ділянки» та машиністом скрепера на рудні ім. Матросова об’єднання «Сєвервостокзолото». У 1978 р. митець прийнятий до РЕИ-клубу; у 1979 р. він повертається до Києва, вступає до Української гельсінкської групи. З жовтня цього ж року за поетом встановлено адміністративний нагляд.
У 1971-1980 рр. В. Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести» (у 1985 р. Г. Белль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобелівської премії, а вперше окремим виданням вона вийшла в Мюнхені в 1986 р.).
У 1979-1980 рр. В. Стус працював формувальником II розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни. З 1 лютого 1980 р. і до арешту він працював у цеху № 5 Українського промислового об’єднання «Укрвзуттєпром».
14 травня 1980 р. поета вдруге заарештували. Наприкінці вересня 1980 р. відбувся суд, на якому Стуса було засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання.
З листопада 1980 р. він відбував покарання в таборі особливого режиму в с. Кучино Чусовського району Пермської області. Навесні 1981 р. В. Стус востаннє побачився з рідними. 1982 р. — рік перебування в камері-одиночці. Протягом 1980-1985 рр. В. Стус написав останню збірку віршів «Птах душі».
Поет помер у ніч із 3 на 4 вересня 1985 р. у карцері під час голодування; поховали його в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 р., прах Василя Стуса перевезли до Києва й перепоховали на Байковому кладовищі.
Перша в Україні збірка вибраних поезій В. Стуса «Дорога болю» вийшла у 1990 р., а 1991 р. за цю збірку Василеві Стусу присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).
Василь Стус належав до опозиційно настроєної національно-свідомої молодої інтелігенції, яка одверто протиставила себе тоталітарному режимові. Йому випало жити в надзвичайно складний час. Час, коли людина мала вибирати: мовчати попри всі утиски та приниження, щоб вижити, чи зберегти в собі Людину, навіть ціною власного життя. Василь Стус вибрав друге.