Критика
«Як добре те, що смерті не боюсь я…» Стус
Поезія «ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я» — це філософська медитація, у якій висловлено глибокі почуття й екзистенційні роздуми автора. Стисло викладено життєве кредо В. Стуса, його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог: «Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест». Біблійний образ тяжкого хреста через асоціацію з образом Ісуса, який сам ніс свій тяжкий хрест, утверджує справедливість справи, за яку боровся герой. Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив гідно «…і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття».
Василь Стус, перебуваючи в неволі, теж вірить, що, нехай і після смерті, проте стане відомим своєму народові, повернеться до нього з холодних табірних снігів. Смерть він розуміє як перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності: починається поезія словами ліричного героя про те, що він не боїться смерті, а потім — до народу прийде, коли в смерті обернеться до життя. І справді, його гірке посмертне повернення в любу Україну — рідну землю — було безмежно сумним і водночас тріумфальним. Ліричний герой у вірші ототожнюється із самим В. Стусом, як колись Т. Шевченко визначав своє призначення:
Слава — це народне визнання, вдячність людей за віддане їм життя, за написані для них поезії.