Детальний Аналіз «Як добре те, що смерті не боюсь я…» Стус

Детальний Аналіз

«Як добре те, що смерті не боюсь я…» Стус

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: філософська, патріотична лірика.

Жанр: філософська медитація.

Мотив: стоїцизму, незламності, здатності за будь-яких обставин залишатися людиною.

Віршовий розмір: ямб.

Художньо-стильові особливості: вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору. Цей твір не декларація, а філософська медитація, у якій висвітлено глибокі почуття автора. Він свідомий, що йде важкою дорогою на Голгофу, вказаною духовним подвигом Ісуса Христа, і йде свідомо, без нарікань на долю. Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой, — через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп’яли. У вірші екзистенційні мотиви поєднуються з патріотичними. В. Стус трактує смерть як вищу, суто духовну форму існування людини, що дорівнюється вічності.

У поезії В. Стус підбиває підсумки пройденого шляху. Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина: «…жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

Вірш починається словами про те, що герой не боїться смерті. І далі автор зазначає: до народу повернеться тільки тоді, коли «в смерті» обернеться «до життя» — і тоді в смерті з рідним краєм порідниться. І справді, В. Стус повернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України — сенс поетового життя.

Примітки: У творі сконцентроване життєве кредо поета; бачимо, мов витесаний на граніті, його портрет, головні риси характеру; окреслено трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у перемогу добра і справедливості. Для ліричного героя характерний стоїцизм, мужність, принциповість. У поезії саме біль пише поетом, а не закута в систему світоглядних засад ненависть чи злоба. Митець боїться без міри стати жорстоким, адже усвідомлює й намагається умиротворити свої почуття, опанувати цільність світосприйняття, відчути поетичну гармонію буття, наповненого високим сенсом. Він задумується над необхідністю узагальнення свого життєвого шляху й наближенням його фізичного завершення. Відчуває, що як поет, як духовна субстанція він незнищенний, тому заглиблюється в мотиви своєї поведінки, потерпає про збереження честі, внутрішньої порядності, особливо про те, щоб його вірші як документи художницького життя були щирими, відзначалися підвищеною образною лаконічністю.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар