Вмирає пiзно чоловiк,
а родиться дочасно,
тому й на свiтi жити звик,
як раб i рабовласник.
Вiн като-жертва, жертво-кат,
страждає i богує,
iде вперед, немов назад,
як душу гнiв руйнує.
О свiте свiте свiте мiй,
Їй-бо, нiяк не звикну:
невже твiй син — то тiльки злий,
а добрий — то калiка?
А все немудре. Доживу
вiка, докалiчiю,
Допоки жили не зiрву
чи не зламаю шиї.
…..