Де свінула Софія світанкова – Василь Стус

Де свінула Софія світанкова,

упав каштан, немов морений дуб.

О рідна стороно! Бувай здорова,

ти щонайтяжча із моїх загуб.

Сухий мороз і не зацвівши в'яне,

на яблунях і листя вже нема.

Камінний гроб. І ти — мов дерев'яний,

мов чорт, із нього дибишся сторчма.

Така журба, що може задушити —

ані тріпнешся. Ось ти, жало мук!

Кому не жити з нас? Кому з нас жити?

Щоб чути серця передсмертний стук.

Така оскліла рівнина довкола —

хоч покоти опукою по ній.

Чи це не ти, душе моя схолола?

Тоді так само сліпни і німій!

Така журба, що може задушити!

І розпач мій окляклий деренчить.

Кому не жити з нас? Кому з нас жити

під хижим сонцем доланих століть?

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар