За мною Київ тягнеться у снах.
Зелена глиця і темнава червінь
достиглих черешень. Не зрадьте, нерви:
попереду – твій край, твій крах, твій прах.
Прослалася дорога – вся в снігах,
і простори – горбаті і безкраї –
подвигнуть розпач. О коханий краю,
ти наче посаг мій – у головах.
І сива мати височіє в снах.
Рука її, кістлява, наче гілка
у намерзі. Лунає десь гагілка,
і в сонці стежка. Й тупіт у степах.
…..