Мов жертва щиростi — життя,
мов молодечих крил
пружнавий трiск, як небуттям
укрився суходiл.
Ти ще на кiнчику пера
возносишся увись.
а вже пора? Давно пора.
Спадаючи, молись.
Як жертва щиростi, як кат
оговтаних бажань,
переминай за гранню грань,
чекаючи розплат —
за те, що марнував свiй вiк,
надмiру неба праг,
що був людинi чоловiк,
i друг, i брат, i враг.
I я найперше помолюсь
I вдруге помолюсь
I втретє помолюсь.
I в смерть
з землею порiднюсь.