На Лисiй горi догоряє багаття нiчне – Василь Стус

На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,

I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,

а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,

чи Лиса гора впiзнала б мене.

Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,

твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.

I вже половина життя забуваеться. Грiх

уже забувається. Горе i радiсть нехитра.

Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,

I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,

чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,

бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.

Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,

I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,

I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,

I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.

…..

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар