Наснилося, з розлуки наверзлося… – Василь Стус

Наснилося, з розлуки наверзлося,

з морозу склякло, з туги — аж лящить.

Над Прип'яттю світання зайнялося —

і син біжить, як горлом кров біжить.

Мов равлики, спинаються намети,

а мушля в безсоромності цноти

ніяк не знайде барви для прикмети

твоїх надсад, твоєї німоти.

І шклиться неба висліпла полуда —

Тверда труна живих, як живчик, барв.

Бреде зоря — сновида і приблуда —

Одержаний задурно щедрий дар.

А човен побивається об здвиги

Повсталих хвиль, твердих, немов стовпці.

…Підтале чорноводдя зелен-криги

займається світанком на щоці.

…..

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: