О Боже мій! Така мені печаль
і самота моя – така безмежна.
Нема – вітчизни. Око обережно
обмацує дорогу між проваль.
Ото мій шлях. Повернення. Чи – не.
Ото мій шлях. Світ за очі – єдине.
Пробач мені, дружино, вибач, сину,
і матере – не проклени мене.
Я геть подався. Шалом. Навмання.
Я геть подався, стомлений од люті.
Рожеві сопки, кригою окуті,
а понад ними – чорне вороння.
І сліпне вечір. Контур гір – немов
з картону вирізаний для декору.
І вся тобі дорога – вниз чи вгору.
Пішов туди. Пішов туди. Пішов.
…..