П’ючи біду, неначе оковиту – Василь Стус

П'ючи біду, неначе оковиту,

я заховався, змовкнув і затих.

Ні ворогів, ні друзів дорогих,

ні сліз, ані клятьби, ані привіту,

ані небес, ні сонця — теж нема.

Мені затоваришила пітьма,

і мури світять, коли ніч безсонна

стоїть, мов небезпечна оборона —

ледь по кутках снується павутинням,

мовляв, козаче, наберись терпіння,

не нарікай на долю ненаситу

і пий біду, неначе оковиту.

…..

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар