Чого ти ждеш? – Василь Стус

Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш?

Кого ти виглядаєш з-перед світу?

Кого ти сподіваєшся зустріти,

а най і стрінеш — віри не доймеш?

Тамтого світу закуток глухий,

а в ньому жінка, здумана зігзиця,

шепоче спрагло: боже, най святиться,

о най святиться край проклятий мій.

Ще видиться: чужий далекий край

і серед степу, де горить калина —

могила. Там ридає Україна

над головою сина: прощавай.

I плачуть там, видушуючи з себе

сльозу навмисну, двоє ворогів,

радіючи, що син той не любив

ні України, ні землі, ні неба.

I всує хилиться висока тінь

чужого болю. Пустинь України

безмежнішає в цьому голосінні,

аж перемерзла луниться глибінь

опівнічна.

Кого ж ти, демон зла,

кленеш, кленеш, кленеш і проклинаєш?

Кого з самого себе викликаєш?

Свою недолю? Грудочку тепла

під попелом століть? Кого ж ти ждеш?

Невже сподієшся колись дожити,

щоб мовити чеканню: Все. Ми квити.

Ти забираєш, буцімто даєш.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар