Я знав майже напевно – Василь Стус

Я знав майже напевно,

що вiн обiкрав моїх друзiв,

зробив нещасною мою матiр,

а дружину призвiв до сухот.

I сповнений рiшучостi,

я подався до нього на розплату.

— Де ти, мiй кате?

гукнув я на весь знелюднiлий зал,

в якому кат проживає.

У вiдповiдь чотири реви,

одбитi од стiн,

вдарилися об стелю

i, мертвi, впали до моїх нiг.

— Де ти, мiй кате?

гукав я удруге i втретє,

чотири реви воскресали iз мертвих,

пiдводились догори i падали об землю.

Невже вiн здох ? вирiшив я зрадiло.

Але повертаючись додому,

Побачив, що бiля моїх дверей

зупинилися двi ноги, двi руки й тулуб

(голови не було).

— Ти що тут робиш i я застукав його зненацька,

I з переляку двi руки, двi ноги й тулуб

збiглися в тiло без голови.

Вхопивши тiло без голови,

я гукнув у порожню рурку шиї:

— Скажи менi, де мiй кат.

— Не бий мене, попросила рурка,

Йди до того будинку, де був,

у першiй кiмнатi сидiтимуть люди без голови,

в другiй — ще й без нiг,

у третiй — ще й без рук,

у четвертiй побачиш самi тулуби,

а в п'ятiй нiчого не побачиш —

там i є твiй кат.

Але повторюй i повторюй до безкiнця

все, що хочеш йому сказати.

тiльки не вiр своїм очам:

Вiн там, де його немає.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар