Яка любов! Минула ціла вічність… – Василь Стус

***

Яка любов! Минула ціла вічність,

як я любив. І марив день за днем,

що все пливе і пам`ять промине

розлуку, геть до титли й коми вивчену.

А знову йду в ту келію, між віт

журливої берези. Ждати буду

якісь незвідані чуття приблудні,

де цнота обертається на встид.

А там розлуки буде на обох,

а буде там і радості німої –

всіма грудьми відчути довгий борг

перед минулим з білим узголов`ям,

де ще струмує двійко чорних кіс

і двійко довгих рук, пітьмою п`яних,

і двійко уст, од пристрасті захланних,

спроваджують зненацька під укіс

старої цноти. Під печаль і під

крило якоїсь грішниці святої,

що дарувала нам такі покої,

де спать не сором і любить – не встид,

де можна все забрати і віддати,

і серед ночі стратити межу

собі самому.

…В друга, в жінку, в матір

веде тебе за руку щедра й журна

твоя кохана.

Липень 1965

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар