Детальний Аналіз
«Ви знаєте, як липа шелестить…» Тичина
«Ви знаєте, як липа шелестить…» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури: інтимно-пейзажна лірика,
Жанр: ліричний вірш.
Мотиви: вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя від почуття першого кохання; гімн коханню, радості буття, що невіддільне від природи.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб.
Художні особливості: вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов’язуються з душевними настроями, а події людського життя часто змальовуються як певна паралель до явищ природи.
Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.
Картини природи і людські почуття чергуються:
Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми й переживання. Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення («А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!») привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини. Вражають інтонації цього твору: ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі. Художні засоби, які наявні в цьому вірші, традиційні для інтимної лірики. Але головним є протиставлення. «Природа – людина» — у даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Наявна синекдоха «дідугани» (дерева).
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними запитаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить; у другій частині простір ширшає — це вже гаї, вони сплять, але «все бачать крізь тумани». Простір враз стає глобальним — місяць, зорі… а потім звуковий образ: «А солов’ї…» (цікаво, хто бачив уночі солов’я?! Але як же тоді вони співають…).
Оригінальна побудова поезії. Кожна із двох строф має своєрідне обрамлення, де перші речення — риторичні запитання, а останні — закономірний висновок. Емоційності автор досягає також за допомогою окличних речень та обривів. Вірш звучить, як мелодія, якою постійно насолоджуєшся.
Примітки: Вірш — це своєрідна чуттєва картина, у якій переплітаються барви, звуки, запахи, відчуття.