Мрії – Леся Українка

Леся Українка – Мрії

У дитячi любi роки,

Коли так душа бажала

Надзвичайного, дивного,

Я любила вiк лицарства.



Тiльки дивно, що не принци,

Таємницею укритi,

Не вродливi королiвни

Розум мiй очарували.



Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможцiв,

Що, сперечника зваливши,

Промовляють люто: "Здайся!"



Погляд мiй спускався нижче,

На того, хто, розпростертий,

До землi прибитий списом,

Говорив: "Убий, не здамся!"



Не здававсь менi величним

Той завзятий, пишний лицар,

Що красуню непокiрну

Взяв оружною рукою.



Тiльки серце чарувала

Бранки смiлива вiдповiдь:

"Ти мене убити можеш,

Aле жити не примусиш!"



Роки любiї, дитячi,

Як веснянi води, зникли,

Але гомiн вод весняних

Не забудеться нiколи.



Вiн, було, менi лунає

У безсоннi довгi ночi

I єднається так дивно

З вiзерунками гарячки:



Мрiє стеля надо мною,

Мов готичнее склепiння,

А гiлки квiток сплелися

На вiкнi, неначе грати.



Од вiкна до мене в хату

Червонясте свiтло впало, —

Чи то вуличнее свiтло,

Чи то полиски пожежi?



Що се так шумить невпинно?

Навiсний, безладний гомiн!

Чи в кровi гарячка грає,

Чи вiйна лютує в мiстi?



Чи се лютий бiль у мене

Тихий стогiн вириває.

Чи то стогне бранець-лицар,

Знемагаючи на рани:



"Хто живий у сьому замку?

Хто тут має серце в грудях?

Другом будь, зiйди на вежу,

Подивись на бойовисько!



Подивись на бойовисько,

Хто кого перемагає?

Чи над лавами ще в'ється

Корогва хрещата наша?



Коли нi, — зiрву завої!

Хай джерелом кров поллється,

Будь проклята кров ледача,

Не за рiдний край пролита!



Нi, я чую наше гасло

Ось воно все голоснiше…

Зав'яжiть тiснiше рани,

Шкода кров губити марне!.."



Так дитячi мрiї грали

Мiж примарами гарячки.

А тепер? — гарячка зникла,

Але мрiї не зникають.



I не раз менi здається,

Що сиджу я у полонi

I закута у кайдани

Невидимою рукою,



Що в руцi у мене зброя

Неполамана зосталась,

Та порушити рукою

Не дають менi кайдани.



Глухо так навколо, тихо,

Не шумить гарячка в жилах,

Не вчуваеться здалека

Дикий гомiн з бойовиська.



Так i хочеться гукнути,

Наче лицар мрiй дитячиx:

"Хто живий? Зiйди на вежу,

Подивися наоколо!



Подивись, чи в полi видко

Нашу чесну короговку?

Коли нi, не хочу жити,

Хай менi вiдкриють жили,



Хай джерелом кров поллється,

Згину я вiд згуби кровi.

Будь проклята кров ледача,

Не за чесний стяг пролита!.."



Ялта, 18. ХI. 1897

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 1 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: