Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, —
Отут під дубом хай і поховають…
Ліс, з одного боку, всепереможне природне начало, а з другого — він символізує крихкий беззахисний світ, який немов кричить: «Захисти мене, не чіпай мене!» Ліс «реагує» на всі переживання Мавки, на її душевний стан. Мавці добре, і ліс прокидається, на деревах розпускаються бруньки; Мавці тяжко від розлуки з Лукашем, і «…все покривається протяглим, сумним вовчим виттям… Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною пустинею, а далі по узліссі снується розтріпаний морок».
Однак у драмі-феєрії є дещо таке, що сьогодні звучить особливо гостро, — це трагічна тема відносин людини з природою. Читаючи твір, ми потрапляємо в казковий світ, де є свої звичаї й закони, уявлення про красу і неповторність, про добро і зло. Лісове царство, вигадане народною фантазією, у своєрідних формах відбиває важливі риси народного життя, стосунки між людьми. Лісові істоти, що мають владу над явищами природи, над вогнем і водою, над рослинами і тваринами, живуть, радіють і сумують, як люди. Лісові сили ворогують між собою, внаслідок чого руйнуються не тільки надбання людської праці, але й краса лісового краю.
«Лісова пісня» — гімн красі природи і людини. Драма-феєрія чарує красою почуттів, великою силою і глибиною розкритих у ній волелюбних ідей, поетичністю образів. Цей твір справді народний. Він народний своїми образами, узятими з фольклору і змальованими у повній відповідності з уявою про життя, навколишній світ. У цьому творі Леся Українка говорить про те, що людина і природа — це єдине ціле, що людина повинна дбати про довкілля.