Ви бачили, як прав своїх
Боронять наші люде.
Збира хай в Англії Едвард
Податки й десятини,
А всяк шотландець – вільний пан
Своєї батьківщини.
Селянам нашим байдуже
Про ласку й надгороди,
Вони не підуть з королем
За лицарством в походи.
Тепер я вашу зброю всю
У закладі лишаю,
А вас додому відпущу
По братньому звичаю.
Ідіть Едвардові скажіть,
Як чули по сій мові.
Коли не згодиться на мир, –
Ми знов у бій готові".
Англійці мовчки одійшли
Без корогов, без зброї;
Без радощів пішли вони
Геть до землі рідної.
І як в долину вже зійшли,
Оглянулись на гору,
Роберта вгледіли вони
Серед сільського збору.
Укрита людом там була
Уся гора зелена,
А вище всіх стояв Роберт,
У ніг його знамена.
Лежала й зброя вся ота,
Що на війні забрали,
Шотландська зброя й корогви
Навколо нього сяли.
Роберт неначе річ держав,
Змагався, боронився,
Зняв потім ясний свій шолом
І людові вклонився.
Англійці чули, як гукнув
Увесь той гурт селянський:
"Хвала і честь! нехай живе
Роберт, король шотландський!"
V
Так Роберт за снагу та одвагу
Королем у Шотландії став,
В Едінбургу, преславному місті,
Привселюдно корону прийняв.
Урочиста одправа скінчилась,
Вийшов з церкви король на майдан,
Люд гукає: "Робертові слава!
Хай живе! він довіку наш пан!"
Коли се раптом стихло гукання,
І весь люд мов чекає чого.
З юрби виступив гурт невеликий, –
То обрані від люду всього.
З них один наперед виступає,
Короля він поклоном віта,
Поглядає навколо по людях
І такую промову чита:
"З ласки бога й народу обраний,
Наш королю! вітаєм тебе!
Ми підданими влади твоєї
Признаємо охоче себе.
Коли ти боронитимеш волю
Й самостійність народу твого,
Ми повік шанувать тебе будем
І любити, як друга свого.
Ти кликнеш на війну – ми зберемось
Під твою корогву всі гуртом,
Ми готові тобі і країні
Послужити мечем і щитом.
Та коли ти забудеш про справу
Честі й волі народу свого,
Схочеш інші, багатшії землі
Прилучати до панства твого,
Ми не підем тоді за тобою,
Щоб чужого добра здобувать,
Нам не тісно у рідній країні,
Нам не треба в чужу мандрувать!
Коли ти серед панських розкошів
Продаватимеш люд свій панам,
Ми самі боронити потрапим
Ті права, що належаться нам.
А коли ти англійській короні
Віддаси королівство своє, –
Знай, що в тую ганебну годину
Пропаде й панування твоє.
Ми тебе королем увінчали,
Ми тебе й розвінчаєм сами,
І коли проти нас ти повстанеш,
Проти тебе повстанемо ми.
Дай нам, боже, радіти довіку,
Що обрали тебе в королі,
Хай цвіте при тобі та пишає
Вільна воля в шотландській землі!"
"Дай то, боже! – Роберт їм відмовив. –
Буду знати, на що я іду,
Дай нам, боже, довіку прожити
В щирій згоді, у добрім ладу!"
VI
Щира згода, добрий лад зістався,
Не зламав Роберт свойого слова.
Не пропала, не пішла по вітру
Та громадська чесная умова.
Дивувались на шотландську волю
І стороннії чужії люде,
Всі казали: "Поки світа сонця,
У ярмі шотландський люд не буде
Не пригас і не пропав ніколи
Вільний дух в шотландському народі.
Стала вільна сторона шотландська
Навіть давнім ворогам в пригоді.
Як пізніш англійці і шотландці
Поєднались в спільную державу,
То англійці вчились від шотландців,
Як любити волю, честь і славу.
І за те хвала Роберту Брюсу, –
Він борцем за рідний край з'явився.
Так! одваги та завзяття в праці
Він в малого павука навчився.
Він здобув собі велику славу,
І не вмре та слава, не поляже,
В пісні, в слові буде вічно жити
І про себе світові розкаже.
1893 року