В

Микола Вінграновський МАНЮНЯ Художня повість. I Осінь прийшла така, що білі, руді і чорні коти носили з мокрих полів мокрих мишей мішками. Теплі ще з літа, сумні польові

МАК І КІТ Та ще змалечку-змалку, З-за маленьких часів Біля білого ранку Мак червоний розцвів. Чорні вуса котячі У старого кота. Чорні вуса ледачі Кіт наставив і став.

ЛІТНІЙ РАНОК Джмелі спросоння — буц! — лобами! Попадали, ревуть в траві. І задзвонили над джмелями Дзвінки-дзвіночки лісові. Повільне сонце на тумані До проса випливло з води, Де

* * * Ластівко біля вікна, Ластівко нашої хати, Що тобі, ластонько, дати: Меду, борщу чи пшона? Ластонько, літа кінець. Діток твоїх би до хати, Я научу їх

Країно чорних брів й важких повільних губ, Темнавих губ, що їх не процілуєш, Як тепло ти лежиш! як тепло ти німуєш! І понад нами місяць-однолюб! Лиш очерет навстоячки