В

* * * Кохана ти не знаєш що коли я приходжу від тебе я засинаю людиною а просинаюся деревом і вранці шумлю у нашому подвір’ї і сусіди дивуються

Коли моя рука, то тиха, то лукава, В промінні сну торкнеться губ твоїх І попливе по шиї і, небавом, Зплеча на груди, із грудей до ніг … Коли

КИЇВ На срібнім березі Дніпра Слов’янства золота столице, Світанку мови і добра, Вікно у світ стооке і столице, Всі сто століть у скрути і жалі Під небозвіддям згрозеної

КВІТЕНЬ На крилах журавлів весна вже сушить весла, Загомоніли про життя діди, І на стежин пахучі перевесла З снопів тополь тече зелений дим. І падає в ставки ночами

* * * Іде кіт через лід Чорнолапо на обід. Коли чує він: зима Його біла підзива. — Ти чого йдеш через лід І лишаєш чорний слід? —