1949
Чотири години сидів у машині, дивився на людський потік і не побачив жодного веселого обличчя. Чому люди такі нужденні, втомлені, невеселі й некрасиві?
«Він так звик не поважати, що навіть, коли не похвалити вже було не можна, він і хвалив так, ніби робив догану».
Не слід хитрити з читачем. Треба писати так, ніби н останній свій день, як заповіт любим дітям.
Не треба боятися захоплення, а треба боятися лжі й утриронки.
Ніякий ряд живих і цікавих сцен у творі не затулить відсутності ідеї в ньому. «Для того, аби бути письменником у нас, треба багато більше мужності, ніж для воєнного геройства».
«Таке ось каліцтво: голова з вищою освітою, серце .і нижчий), а шлунок зовсім темний і потребує много харчу і напоїв».
1952
Летить мій час і труд мій гине марно. Заборонили мою недописану «Каховку». Вся подорож, думки і мрії, весь творчий величний і красивий план твору — все ні до чого. Які попередні мої твори «Китай», «Прощай, Америко», «Антарктида», «Повість полум'яних літ», та, фактично, й «Мічурін».
Про людей треба судити з того, в чому вони зазнали успіху, а не з того, де вони потерпіли невдачу. «Боєць з хибами все—таки боєць, а муха без хиб — всього лише бездоганна муха».
У Новокаховському пологовому будинку на десять народжень вісім байстрят. Матерів можна лаяти, ненавидіти. Але не забуваймо, що це велика драма народу. Чоловіків забрала війна, особливо по селах. Тому дівчата невимовно страждають і йдуть на такий гріх.
Українські письменники уже увійшли в суперечність з існуючим станом справ у державі. Центральний Комітет партії України й Уряд говорять і видають документи російською мовою. Цією ж мовою викладають у вузах та десятилітках міст. «Таким чином, або треба переходити всьому культурному процесу зверху донизу на українську мову, або бути послідовним і кінчати українську літературу і не ставити письменників у жахливе, незавидне, складне становище, яке не має собі подібного, мабуть, у всьому світі, в жодного народу, що поважає себе, і уряду, що поважає свій народ».
1954
Сьогодні моє шістдесятиріччя. Багато привітань, але тільки з Москви, а не з Києва.
Андрій Малишко якось розповідав, як Чарлі Чаплін заявив, що «…слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного митця — мислителя і поета. Він назвав моє ім'я, від чого, очевидно, українська частина нашої радянської делегації діячів культури ніяково опустила очі, не знаючи, як реагувати…»
Розмовляв із колгоспниками про переселення підчас будівництва Каховського моря. Несподівано почув правду, що вони проклинають усіх, хто це придумав і здійснював, як проклинали і ті, хто проводив переселення. Ніхто не вірив, що зникнуть плавні і все, що в них жило. Технікою вирубали плавні за одне літо. Руйнуються старовинні козацькі церкви. Ніде не видно веселих облич. Важко живеться народу. Ніде не співають. Є горілка.
Порівнюю селянські хати з квартирами письменників, критиків та інших «діячів», квітучих і вгодованих. Найбільше ми боролися проти «зрівнялівки». І жоден не відважився подати приклад скромності власним життям.
Безбатченки і пройдисвіти вирубали на березі майбутнього Каховського моря 10 000 кубометрів прекрасного соснового лісу, хоча в цьому не було ніякої потреби. Секретарки говорили зі мною так, ніби перед ними був найлютіший ворог. А може, вони копіювали своїх начальників? Мав дуже милу розмову з одним високим начальником. Раптом прийшов один із підлеглих. Як же змінився мій знайомий, яким став жорстоким і строгим, бездушним. Звідки такий артистизм, така звичка до зверхності, до «вправляння мозгів», можливо, розумній і нещасній людині?
Радий, що прийняли мій проект прикрашення шлюзу Каховської ГЕС. Це будуть запорізькі чайки, пам'ятник нашим славним предкам.
Десь планують відзначати моє шістдесятиріччя. А я лежу хворий, без грошей, і не знаю, як заробити на прожиття.
1955
Дозволили поставити на Мосфільмі «Поему про море», хоча заздалегідь запланували фінансову катастрофу.
1956
Згадую слова знайомих: «Нове наше море — нове наше горе». Так і ввесь народ про це говорить.
ЗАПИСИ, НЕ ПОЗНАЧЕНІ ДАТАМИ
«Навіть мене, що я мушу проявляти: твердість чи гнучкість? Бачив уже я і твердість в роботі, і гнучкість, а самої роботи не бачив». «Чому не кажуть: проявіть розум, проявіть доброту, турботу, чесність, увагу і нещадну вимогу акуратності, смаку і витонченості в роботі».
Усі архітектурні пам'ятники по всій країні перетворено в нужники. Хто ж винен? Раднарком? Мабуть, усі ми — мовчальники, підлабузники, непротивленці…
У мистецтві завжди була і буде боротьба людських пристрастей. А якщо пристрастей нема, немає і мистецтва, є лише нудні керівники.
«Нема добра на Україні. Мало ми шанувались. Все думали вимітати залізною мітлою та «кальоним» залізом. Та все доказували щось там одне одному».