Рибалонька, митець усе в воді ловити,
Бажаючи піймать в’юнів,
В Болото Вершу засторчив.
Довгенько щось вона там мусила сидіти,
Язик жіночий є, да нічого робити
(А зроду, мабуть-то, що не плоха була),
Так лаяти Болото почала:
— Оце поганая багнюка!
Глянь, пузириться як, знічев’я клекотить,
Тут певнее ніщо ні ходить й ні сидить,
Одна черва, мовляв, кишить,
Да деколи повзе по куширу гадюка.
Уже коли б тут воленька мені!..
Таке ж бридке, таке мерзенне,
Поржавіло, від жабуру зелене,
Не хочеться паскудиться в багні,
А то б…
Що ж їй Болото одвічало?
— Де ж ти сама, добродійко? — спитало.
А Верша гомонить на дні.